Я в свою чергу старалася тримати все в чистоті та в ситості. Всюди встигала – і хлопцям своїм їсти приготувати, і біля дому квітники ростити, і на роботу ходити. Звичайно, що моя зарплата не була така висока, як в чоловіка, але все одно, я почувалася незалежною і не просила в чоловіка гроші на помаду.
Син у нас ріс одинаком, хоч ми не проти були ще дітей. Ми його вивчили і допомогли влаштуватися на роботу.
Я вже мріяла про онуків як сталося диво – в свої тридцять дев’ять зрозуміла, що при надії. Бачили б ви мого Андрія, як він радів!
Як він мене беріг, нічого важкого в руки, на всі обстеження ми були разом, а, коли на світ з’явилася донечка, то не було щасливішого батька.
Я справді тоді була дуже щаслива. Знаєте, коли пізня дитина, то ти вже насолоджуєшся тим, як вона росте, кожен рух пальчика, усмішка – все прекрасне.
В той час Андрія підвищили і він мав їздити у відрядження. Але чоловік завжди телефонував, казав як сумує за нами і хоче якнайшвидше бути дома.
Донечка пішла в садочок, я теж вийшла на роботу і наше родинне щастя тривало. Але.
Далі Андрія почали все частіше відсилати у відрядження і все на довше. Якось я не витримала і пішла до їхнього директора:
– Та скільки можна? Андрій вже кілька місяців там. У нього скоро день народження, його він теж там має святкувати?
– Але Андрій сам проситься у відрядження, – тихо відповів начальник і не дивився в мої очі.
Це був грім серед ясного неба. Мій Андрій має якусь іншу жінку?
Я не стала чекати, а спитала його по телефону, але він заперечував.
Я не знала, що робити, а Андрій просив дочекатися, коли він приїде і нічого не робити та нікого не слухати.
Я довіряла чоловікові.
Але.
Він приїхав з якоюсь жінкою і сказав, що покохав, а я маю покинути хату, бо будував її він.
Я не могла такого пробачити – адже він виганяв з дому не мене, а нашу доньку!
Після цього я вважаю, що мого чоловіка вже нема, а той, хто живе у нашій хаті, то чужинець.
Так, я дала собі раду, але вже який рік йде поділ майна, який чоловік все затягує. Також він має виплачувати хороші аліменти, бо у нього гарна посада і зарплата.
Ми поки живемо у моєї мами, вона вже потребує підмоги і турботи. Мені було дуже тяжко, але рятувала мене робота на городі, особливо на квітниках. Я спеціально купую різні квіти та розводжу їх.
Голова сільради попросила мене розбити квітник у них і вийшла така краса, що мене тепер просять облаштувати квітники й інші люди. це поки мені не приносить прибутку, а скоріше дає прийти до себе. Але я вірю, що як буду мати гроші від поділу майна, то вкладуся в цю справу. Вже собі й ділянку пригляділа, де буду все вирощувати, думаю про парники і все інше.
Син приїжджає до нас і підтримує мене, але він вже дорослий, тому ця ситуація не дуже його хвилює, він продовжує спілкуватися з батьком.
А от Маринку я до нього не пускаю, бо раз він її вигнав з хати, то про що може йти мова далі, про яку батьківську любов і підтримку?
Чую від людей, що його нова жінка не дуже рада, що чоловік старший і грошей у нього менше, ніж вона собі думала.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
