fbpx
Історії з життя
У нашій родині всі їдять із власних тарілок, – сказала я сусідці думаючи, що натяк вона зрозуміє, – Дайте свою тарілку для вашої Світланки, вона вже тиждень щодня у нас їсть. У мене одноразовий посуд скінчився вже

— У нашій родині всі їдять із власних тарілок, – сказала я сусідці думаючи, що натяк вона зрозуміє, – Дайте свою тарілку для вашої Світланки, вона вже тиждень щодня у нас їсть. У мене одноразовий посуд скінчився вже.

Ми вже давно мріяли про дачу. Троє дітей влітку в квартирі це не легко. Родичів в селі не мали, тому вирішили назбирати грошей і придбати будинок у невеличкому селі у годині їзди від столиці. Старанно обирали дім, аби і від траси далеко і городик був і саду хоч трошки і асфальт на вулиці, ну не по багнюці ж їздити?

Таки знайшли. Невелика хата з-під добрих господарів. У селі її купувати не спішили, адже там сараю не було, а нам в самий раз. Тут тобі і сад з вишнями яблунями грушами і шість соток городу – мамі і свекрусі на радість. А головне – вулиця центральна, магазини поруч і дитячий майданчик є, до річки вісім хвилин ходу. Не дача – мрія і порівняно не дорого.

Так от. В’їхали ми цього літа. Діти одразу подружились з сусідською дівчинкою Світланкою. Ми з мамою у саду пораємось, або на городі, а чоловік на рибалці так і відпочиваємо собі. Краса і релакс.

Але почали ми з мамою от що помічати: сусідська дівчинка Світланка до нас ледь не щодня їсти ходить. Граються діти у нас на подвір’ї а я своїх кличу обідати, от і вона з ними. Миє руки і до столу сідає. Ну раз, ну два. Ми з мамою вже й переглядатись почали. Одне діло пригостити інколи, інше – годувати постійно. Ми з мамою підрахували, так дуже навіть не погано на харчуванні її мама економить. Вирішили ми це припинити, але якось так, щоб з сусідкою у добрих стосунках лишитись, адже саме вона буде за нашою дачею наглядати взимку.

Покликала я сусідку і попросила дати тарілку для її дитини. Мовляв, у нашій родині всі мають окремий посуд, от нехай і у її Світланки буде, раз вона щодня у нас їсть. Думала я що та одразу натяк зрозуміє і попросить вибачення. Ну не шкода мені один раз ті макарони з сарделькою дитині дати, але не щодня ж, правда?

Марина, мама Світланки, зайшла у дім і спокійнісінько винесла мені тарілку ложку і чашку а далі сказала таке від чого у мене аж ноги потерпли і від сорому хотілось крізь землю піти:

— То ви мені теж для своїх тарілки принесіть, – каже сусідка, – І чашки, але не маленькі, а трохи по-більші, бо дуже вже вони у вас свіже молочко полюбляють. Старша особливо любить щойно видоєне, тепле з пінкою.

Я від сорому не знала куди себе діти. Прийшла додому і до дітей. Таки так! Мої діти снідали вдома і до сусідки бігли, ніби, як гратись, а насправді на другий сніданок і так на протязі дня під’їдали там. Кажуть у тітки Марини особливо добрі голубці і котлети і сало і пиріжки з вишнею. А такого доброго молока, як у сусідки, вони в житті не куштували.

Провела з ними бесіду, молоко тепер тричі на день купую, готую ситнішу їжу і стараюсь частіше дітей годувати. Але діти є діти, як виявилось і все одно щось у сусідки та перехоплять, Ми стали до нас на вечерю частіше запрошувати сусідів, на шашлики, або юшку. Ну щоб хоч якось людям за їхню доброту віддячити. Не зручно якось.

Одне мене здивувало: а чому сусідка нічого нам не говорила? Я за одну дитину до неї прибігла, бо та кілька разів поїла, а вона трьох моїх щодня годувала протягом усього літа і мовчала. Як так?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page