Жанна збиралася у ресторан на зустріч із подругами. Минуло п’ять років відтоді, як вони випурхнули з гнізда альма-матер. У місті їх залишилося четверо, інші роз’їхалися хто-куди, деякі жили далеко за межами батьківщини. Одна їхня однокурсниця не дуже й симпатична примудрилася вийти заміж в африканській країні, там її вважають ну просто королевою краси.
Жанні, якщо чесно, зовсім не хотілося йти на майбутню зустріч, але відмовитись було незручно. Не хотілося, бо колишні однокурсниці були заміжніми матусями. Вони обов’язково почнуть чіплятися до неї з вічним запитанням про одруження.
Усіх її знайомих та родичів хвилює лише це питання. Можна подумати, що у них немає інших турбот.
Щоразу одна й та сама пісня: «Коли заміж вийдеш? Твої однокласниці вже дітей народили! Тобі теж давно час!»
Раніше Жанна намагалася віджартовуватися, перевести розмову на іншу тему, але людям все одно не дає спокою її вільне та щасливе життя.
Жанні 28 років, у неї є квартира (подарунок батьків з нагоди закінчення університету), машина (взяла в кредит), цікава робота з перспективою кар’єрного зростання, яке вже, до речі, розпочалося.
Жанну все влаштовує в її житті: вона може займатися улюбленою справою, може проводити час так, як заманеться. Вона ні від кого не залежить, їй не треба ні під кого підлаштовуватись, не треба притиратися до іншої людини, жити за чужими правилами.
Як Жанна й очікувала перше питання однокурсниць було про заміжжя,
– Як? Ти ще одна? Чого ти тягнеш? Народжувати треба, доки роки не минули.
— Ти у нас була перша красуня! Та, ти і зараз красуня, тільки зайшла і всі чоловіки в залі ледь шиї не поскручували, роздивляючись тебе. У чому річ, чому ти досі одна? — Запитала Олена.
— Принца на білому коні чекає, — в один голос сказали Наталка та Світлана.
— Дівчатка, ви ж добре знаєте, що найкращі роки свого життя 1-ий, 2-ий і 3-ий курси я присвятила Сашкові. Ви бачили, як я його кохала. Ви ж знаєте, що він безпардонно мене кинув і одружився з донькою декана. У них вже троє дітей. До речі, Сашко мені іноді дзвонить. Схоже полум’я любові до деканової доньки у нього вже давно згасло. Пропонував відновити стосунки, але я ніколи не полізу у чужу родину, — відповіла Жанна.
— Що так і будеш усе життя одна? А хто на старості літ тобі склянку води подасть? — уїдливо запитала Олена.
— Якщо я зустріну чоловіка і покохаю його — тоді вийду заміж. Заміж виходять або з великого кохання поки розуму немає, або з розрахунку. Велике кохання в мене залишилося в минулому, а нове навряд чи спалахне, я тепер вже стара і мудра.
Заміжжя з розрахунку мені ні до чого, у мене і так все є. Навіщо виходити заміж і народжувати дітей без почуттів? Чоловік рано чи пізно все зрозуміє. То для чого псувати життя собі та ще комусь?
А от щодо склянки води. Вражаюче, але ви не можете придумати нічого кращого? А хто сказав, що мене мучитиме спрага? У кого є впевненість, що діти сидітимуть біля старої матері і наввипередки бігтимуть до ліжка, щоб подати цю горезвісну склянку води?
Е ні, краще я накопичу на пристойний приватний пансіонат і буду оточена увагою і турботою за власні гроші, це надійніше.
І останнє. Дорогі подруги, якщо ви й надалі хочете спілкуватися зі мною, припиніть обговорювати і засуджувати моє заміжжя, бо мене вже добряче дістали ці розмови!
Розкажіть краще про себе, про своїх дітей, про своє сімейне життя. Я з великим задоволенням послухаю, – закінчила свою промову Жанна.
Розповіді про дітей та чоловіків вийшли не дуже веселими. Олена скаржилася, що не може привести себе у форму після близнюків. Розпливлася до розмірів, які не приховають жодні дієти.
У Наталі проблеми з чоловіком, він все звалив на неї, з дитиною не займається, у вихідні намагається, якомога швидше втекти з дому.
Світлана має маленьку восьмимісячну доньку. Оскільки дівчинка лементує вдень і вночі, вона з нею остаточно вимоталася. Не допомагають ні поради, ні бабусі. На сьогоднішній день у Світлани одна мрія – виспатися.
У цей момент Світлані зателефонувала свекруха, яка залишилася з онукою і відпустила невістку на цю зустріч.
— Якщо ти зараз не приїдеш, у мене голова лусне від цього плачу, — сказала вона.
Світлана помчала додому.
Розійшлися й інші. Зустріч вийшла зім’ятою та короткою.
– І вони вважають себе повноцінними, щасливими жінками, а я в їхніх очах – бідолаха. Ні, мені такого щастя і за дарма не треба, — думала Жанна, повертаючись додому.
Фото ілюстративне.
