fbpx
Історії з життя
У нього з Оленою нічого не було. А що було? Зустрічалися кілька разів, а потім Андрієві стало з нею якось незручно. Вона була занадто відкритою, надто щиро висловлювала своє добре ставлення до нього, надто яскраво реагувала на його слова, надто голосно сміялася з його жартів

По обидва боки бульвару пролітали автомобілі. Їхні звуки заважали, а часом навпаки привертали до себе увагу. Ричання двигуна під час прискорення, скрип гальм, бурмотіння дизеля, стукіт гальмівних колодок, які вже зносилися.

«А це чиїсь кроки,» — подумав Андрій.

Холодні долоні лягли йому на очі.

— Що це? — Запитала Олена.
Була в них з Оленою така гра: сидіти на бульварі, закривати по черзі очі і вгадувати, що проїжджає повз.

Андрій прислухався. Проїжджало щось велике. Радісно шуміли люди.

– Старий газон везе робітників, у павільйон номер сорок два, – сказав Андрій.

Олена засміялася, прибрала долоні і сіла поряд з ним на лаву.

— Знову ти дуркуєш? — сказала вона. – Це був автобус з іноземними туристами.

Вони помовчали.

— Ти мене кинув, Андрію? — Запитала Олена.

Питання було з каверзою. Сказати так, значить визнати, що покинув. А якщо ні? Знову кохання та дружба? Але Андрій нікого не кидав. Щоб кинути треба спершу. Що треба спершу? Підібрати? У нього з Оленою нічого не було. А що було?

Зустрічалися кілька разів, а потім Андрієві стало з нею якось незручно. Вона була занадто відкритою, надто щиро висловлювала своє добре ставлення до нього, надто яскраво реагувала на його слова, надто голосно сміялася з його жартів. Це «надто» злякало Андрія. Він зрозумів, що Олена готова віддати йому багато чого, а от він нічого не збирався їй віддавати. Тому від продовження їхніх стосунків було б гірше лише Олені.

Андрій припинив телефонувати Олені, а зустрічаючись із нею в коридорах інституту, розмовляв сухо та коротко. Дівчина попросила зустрітися з нею на бульварі. Там, де вони заплющували очі і вгадували, який автомобіль проїжджає повз. Тікати від труднощів Андрій не звик, саме через це вони зараз сидять на лавочці, посеред машин, які увесь час кудись поспішають.

— Так, — відповів Андрій, розуміючи, що на цьому питання не закінчаться.

Але Олена нічого не спитала. Встала та пішла. Щодо нових запитань, Андрій помилився.

Серед гуркоту нескінченного потоку автомобілів, з’явився новий звук. Десь далеко у хмарах пролетів літак.

Автор: Pavlo Krapchitov.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page