У свої сімдесят дізналась невтішну новину – життя під кінець. Залишилось зовсім трішки мені і я раптом зрозуміла, наскільки ж неправою була усе життя.
У мене двоє донечок і лиш зараз я ясно побачила, що робила не так. Хочу виправити, якось вину свою загладити, але мені не дають.
Мене звуть Олена Ігорівна, мені сімдесят років. У мене двоє дітей – дівчатка. Так сталося, що я все життя не могла простити свою старшу дочку, хоча на ній ніякої вини не було, як я зараз розумію.
Справа в тому що дуже кохала її батька. Ми шість років прожили у шлюбі, він щиро радів її появі на світ. та й вона була дуже на нього схожа, але одного дня він просто пішов до іншої.
Я важко пережила цю подію, мене з того світу ледь повернули.
Потім я довго не могла заміж вийти. Знайти собі чоловіка я змогла лише тоді, коли Донечці виповнилося вісім років. Потім на світ у другому шлюбі. з’явилась і молодша моя доня.
Скажу чесно – молодшу дочку я завжди дуже любила, а ось на старшу дочку я дивитись не могла. Вона була схожою на тата. Говорила, як він. так ходила, його звички у їжі мала і його життєві принципи. Тож була мені живим нагадуванням постійним вчинку свого тата, якого я кохаю і досі.
Навіть спадок, який отримала я багато років тому після того, як не стало мої батьків, я поділила не чесно: я все віддала молодшій дочці. Старшій же заявила, що їй тато повинен допомогти, хоча добре знала, що його вже на цьому світі не було.
Тільки зараз я розумію, щоб була не права. Моя донечка, моє сонечко ні в чому не винна. Вона не заслужила такого ставлення, але все життя терпіла його.
Тепер я дуже хочу все виправити, хочу, щоб дочка мене простила. Але поки що у мене нічого не виходить.
На мої дзвінки та листи дочка не відповідає. Я пробувала зв’язатися з нею через молодшу дочку, але з цим мені теж нічого не вийшло. Вона говорить, що вже надто пізно і їй байдуже.
Тепер я хочу спробувати поговорити із онукою. Я хочу, щоб моя внучка пояснила доні, що все змінилося, що я не можу жити спокійно, знаючи, що так багато років так несправедливо ставилася до її мами.
Я хочу, щоб моя старша дочка вибачила мені. Інакше я не зможу спокійно жити і не зможу спокійно піти у засвіти.
Але чи можливо це? Чи ж є у мене бодай крапля надії?
07,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
