Учора були батьківські збори у старшої доньки. Повернулась уся в сльозах. Ми випуск обговорювали, вірніше те скільки повинна кожна родина на ресторан здавати. Ох і наслухалась я там, аж плакала. А все через одну мою маленьку пропозицію-прохання.
У мене восьмеро діток, дев’яте на підході, десь у липні на світ з’явиться. Марта моя найстарша донечка. Цього року вона у мене випускниця. Гарно вчиться, вона у мене узагалі молодець, все розуміє. Знає, що двадцять, чи тридцять тисяч ми не зможемо їй за навчання платити, тому й готувалась гарно – розуміє, що конкурс на державні місця буде чималим.
— Як не потраплю цього року, – каже, – поїду за кордон на заробітки, аби було чим платити за навчання.
От така вона у мене. Скрізь встигає і мені допомагає і з татом в полі на тракторі до пізнього вечора і в навчанні ледь не найперша. Але ось із фінансами у нас, самі розумієте, трохи складно. А на випуск ой скільки грошей треба.
Сукню Марті моя подруга віддала. Вона на весіллі в тому році за дружку була. Цілком пристойна і ошатна річ. Марті сподобалось. Хоч на цьому зекономили.
Ще на початку року коли фотографа замовляли, батьки вирішили, що з нас грошей не братимуть. Просто здадуть трохи більше потрібного, аби оплатити фото і зйомку для Марти. Я дякувала усім дуже. Могла б і сама тих триста гривень заплатити, звісно, але як пропонують допомогти, то я й не відмовилась.
А вчора збори щодо випуску останні були. Доздавали гроші на квіти і подарунки. З нас гроші узяли теж – близько п’ятисот гривень обійшлось. На ресторан за одну людину потрібно було дати 350 гривень. З Марти тих грошей не брали – розуміли, що ми такої суми не потягнемо.
Так от! Я переживаю, як Мартуся там сама буде. Ми в селі живемо, а ресторан у місті. От, як там дитина одна буде? Я дві ночі не спала, уже такого собі уявляла! Тому учора і попросила узяти мене з собою до ресторану. Сказала, що гроші потім поверну, бо ж наразі не маю. Ну, як я дитинку свою одну залишу? Та й 350 гривень, я б повернула, але трошки пізніше.
Що зробилось! Волали всі так, ніби я щось таке попросила! Згадали мені і того фотографа і усі святки, коли з мене копійки не брали. Я сиджу і нічого не розумію. Ці люди були завжди нормальні, що ж з ними трапилось! Кажу що у мене восьмеро діточок і я просто не в змозі наразі оплатити таку суму.
— А тобі тих дітей, що, на дні народження дарують, чи ви з чоловіком зобов’язані їх у світ приводити? От чого я повинна усі одинадцять років щороку за тебе по п’ятдесят гривень на щось доздавати? Я ті гроші заробляю і мені їх ніхто просто так не дає. Усе, баста! Як мед, то вже й ложкою. Візьміть мою дитину і мене поруч, бо у мене восьмеро дітей.
І так мені образливо стало, коли всі інші змовчали і ту жінку підтримали тим самим. От чому люди такі? Я ж дрібницю попросила? Невже так важко у положення увійти?.
Головна картинка ілюстративна.
31,05,2021
