Учора невісточка грюкнувши дверима пішла від мого сина. Сьогодні, он на розлучення пішли документи понесли. Але не це шкода – вона дітей забрала, а винною у всьому мене зробила. Образливо до сліз. Добре хоч син підтримує, але осад залишиться напевне на все життя. Я ж нічого такого й не зробила. Просто виховую онуків, як виховувала своїх дітей, а вона в сльози і розлучення…
Син з невісткою уже десять років, як у шлюбі живуть. Вони квартиру винаймали і бачились ми, ну раз на тиждень, а може й менше. Але у сина на роботі скорочення і затримка з зарплатою, а у невістки не краще. Посиділи вони подумали і зрозуміли, що не потягнуть десять тисяч за орендовану платити. Попросились до мене на деякий час. Поки ситуація не стабілізується.
Живуть уже третій місяць. Так я ж раніше від них далеко була і бачились ми зрідка. Онучки мені ледь не святими дітками здавались. А це у хаті у мене всі. Тут я і побачила, що вони у неї не виховані і геть не вміють нічого крім, як розкидати речі.
Скільки раз я повертала онучок і просила то віником після себе підмести, то посуд прибрати. Але ж невістка сама їх не привчає до роботи і мені не дає. У неї одна відмовка: «Вони малі». Ага! Одній шість, другій п’ять. Геть малі.
Ну я і узялась надолужувати, те чого невістка малих не навчила. У мене троє хлопців. Геть усі торти пекли і знайомі довкола казали, що вони у мене молодці і дуже виховані. А все тому, що я за приказкою жила. Любила їх, як душу, але ніколи цього не показувала. Тільки так і треба. Людьми ж виросли.
Ну а невістці, бачте, мої методи не до вподоби виявились. Вона з родини педагогів. Інтелігентна. Там словами виховують. Ну і вона своїх так.
Учора ми вдома з сином і дівчатками були. Так вони папером туалетним заходились ляльку обмотувати – гра у них така. Я і пояснила, так як пояснювала своїм дітям, що так не можна. Син ні слова між іншим не сказав, а от невістка уже через тридцять хвилин з роботи прилетіла ще й батьків своїх прихопила.
Речі збирають і мене, мов школярку за провину вичитують. Я прямо сказала, що аж нічого поганого в тому, що зробила не бачу, але ж вони не чують. Гримнула невістка дверима і все – сьогодні он пішли на розлучення заяву писати.
От мені цікаво: відколи це життя з ніг на голову стало. Виховані діти це по-новому, як? І що ж це за покоління росте?
Світлана Т.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
