Свекруха 365 днів на рік у нас. У нас нормальні стосунки, я її дуже поважаю, але моєму терпінню прийшов кінець.
Щодня вона дзвонить мені і попереджає про прихід. Я намагаюся їй натякнути, що мені не потрібна допомога, що я хочу побути одна, але вона вдає, що нічого не розуміє. Двері відчиняють своїм ключем, ніколи не стукають. До слова, свекруха живе в іншому кінці міста і спеціально щодня приїжджає до нас.
Якби вона не відволікала мене від справ, я б мовчала. А так вона лише вказівки роздає, а з онуком не бавиться. Більше того, вона дозволяє йому робити абсолютно все і після того, як вона йде, мені не просто утихомирити дитину. Та й солодощі вона щодня приносить. Не яблука для півторарічної дитини, не банани, а льодяники і шоколад. Щодня! Ще й вручає просто в руки і як скажіть після цього я в дитини повинна їх забрати?
Учора прямо їй сказала, щоб вона сьогодні не приходила, адже ми з чоловіком хочемо просто відпочити удвох, а синочка моя мама забере на один день.
— Прекрасно! – щиро зраділа вона, – Влаштуємо сімейну вечерю. Я холодцю зварю, а ти спечи чогось.
Повторила ще раз, але вона лиш усміхається і далі планує, що саме ми сьогодні увечері утрьох їстимемо.
Поговорила з чоловіком він зателефонував мамі, але і у нього руки опустились. Каже там нічого довести чи пояснити неможливо.
Так що нам з дому йти, чи замикатись?
Головна картинка – pexels.
