Українська блогерка Софія Стужук, яка має 5-ти мільйонну аудиторію, мовчить про війну в Україні, проте активно продовжує свою антивaкцинаторську діяльність. Жінка жодного разу не стала на бік України та української армії, боячись втратити російську аудиторію для якої й продовжує писати російською мовою.
Щодо своїх антивакцинаторських переконань, то вона продовжує ігнорувати факт коpонавіpусу попри те, що її власного чоловіка не стало через цю хвоpобу.
Блогерка, продовжуючи не бачити війни в Україні, тим не менше, розгледіла український законопроєкт “про систему громадського здоров’я” і назвала його “справжньою причиною війни”.
Законом передбачається й «розширення повноваження Центру громадського здоров’я за рахунок функцій з реагування на біологічні загрози, а також створення мережі регіональних центрів з контролю і профілактики захворювань».
У своїх сторіз, Стужук виклала новину про прийняття закону і висловила невдоволення: “Ось це справжні причини війни… одна з”, «Не змогли протягнути в мирний час, а під шумок війни все можна», – піклується про українців блогерка, яка закрила свою сторінку для підписників з України.
Жінка зараз проживає в Латвії, але вимагає від українців «схаментуися, поки не пізно».
“Як люди не бачать цього кошмару”, – дивується Стужук.
Далі вона заявляє, що невaкцинованих людей (будь-якою вакциною) будуть ізолювати, виключати з навчальних закладів та звільняти з роботи.
Можемо тільки подивуватися, як вона досі живе в країні, де вакцинація теж обов’язкова?
Фото: скрін.
09/08/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся