Усі місяці доки ми очікували звільнення, родина моєї сестри жила у нас. Ми з невеликого містечка усі на Харківщині, я в будинку жила, а сестра в квартирі. У нас запаси завжди були хороші, адже чоловік у мене добрий господар, то ми змогли і себе прогодувати і родину сестри, адже вони обоє роботу втратили, а мали двох діток. Проте, найцікавіше розпочалось уже після того, як нас було звільнено.

Усі місяці доки ми очікували звільнення, родина моєї сестри жила у нас. Ми з невеликого містечка усі на Харківщині, я в будинку жила, а сестра в квартирі. У нас запаси завжди були хороші, адже чоловік у мене добрий господар, то ми змогли і себе прогодувати і родину сестри, адже вони обоє роботу втратили, а мали двох діток. Проте, найцікавіше розпочалось уже після того, як нас було звільнено.

Сестра тоді зі сльозами на очах прийшла просити хоч хліба, адже роботу вони втратили, а заощадження розтанули мов сніг на сонці. Ми з чоловіком навіть і не радились, одразу сказали, що вони мають до нас переїхати, адже у нас і борошно було і круп у коморі вдосталь.

Чоловік у мене людина дуже запаслива, я його сварила за це. Їде на ринок купувати щось, то завжди бере втричі більше, ніж нам потрібно. Стояло в нас по пів мішка різних круп, але йому того замало, він усе одно купував ще. А консервів скільки набрав? Як поїде на базу а потім починає з авто вивантажувати, то мені хоч плач. От ті його запаси нас і врятували.

Сестра з чоловіком постійно бідкалась, що вони нічогісінько не мають і навряд би вижили без нашої допомоги. Проте, коли наше містечко нарешті було звільнено сестра з сім’єю одного дня просто пішли від нас, ніби як до себе додому речі взяти, а зателефонувала вона мені уже пізніше з дороги – сказала, що вирішила їхати за кордон із дітьми.

Я була дуже здивована ще й тому, що зять поїхав на Хмельниччину, хоча там у нього рідні ніякої не було. Пізніше сестра розповіла, що він там винайняв квартиру і буде там їх чекати. Уявляєте? Далі – більше. Сестра моя у Німеччині винайняла собі житло практично одразу. Не через волонтерів отримала, а сама винайняла.

Коли ми з нею розмовляли я між іншим запитала, чи вистачить їй заощаджень на життя і на скільки. Сестра ж моя спокійно так відповіла, що на рік два при нинішніх цінах їй стане, проте, якщо раптом не вистачить, то чоловік їй завжди  зможе передати, адже ж вони ніколи не були людьми бідними.

Я вислухала її і мені так стало гидко на душі. Згадала її сльози, їхні розгублені обличчя, як вони дякували щиро.

Як після такого людям вірити?

28,01,2023

Головна картинка ілюстративна.