fbpx
Без категорії
Утомлені й голодні, хлопчики підійшли до двору. На снігу сіріла протоптана вузенька стежка від хвіртки до хати й до колодязя. Брати підійшли припорошеною снігом стежиною до дверей. На них висів грубезний новий замок. – Так ось чому в хаті не тoпиться

Славко написав листа мамі й татові в село, повідомив, коли саме вони з братом до них приїдуть з інтернату на канікули. І хоч відповіді хлопчаки не отримали, у дорогу вирушали з нетерпінням. Навіть зекономили цукерок для батьків із тих подарунків, якими порадували на свята своїх інтернатських підшефних добрі тьоті й дяді з фабрики.

В дорогу брати вирушили маршруткою. Дорогою все не могли дочекатися свого села. Доїхали, коли вже майже стемніло. Ще здалеку помітили, що над їхньою хатою не видно диму з комина.

Утомлені й голодні, хлопчики підійшли до двору. На снігу сіріла протоптана вузенька стежка від хвіртки до хати й до колодязя. Брати підійшли припорошеною снігом стежиною до дверей. На них висів грубезний новий замок.

– Так ось чому в хаті не топиться…

Славко помацав руками схованку в стіні, де зазвичай зберігали ключ від вхідних дверей. Але там нічого не було.

Хлопчаки трохи постояли. Далі відгребли свіжий сніг на лаві біля хати, мовчки сіли на холодне дерево. Вирішили почекати батьків. Згодом то тупцювали, то сиділи на холоді, аж поки їх не помітила сусідка, тітка Ганна, яка вийшла витягти води з колодязя.

– Славчику, Сашуню! Це ви, маленькі! Як ви тут опинилися самі?

– Добрий вечір! Нас відпустили на канікули додому, – відповів Славко.

– Ми вже не малі. А де наші тато й мама? – запитав малий Сашко.

– Бачила їх вранці. Ішли в сусіднє село. Там живуть куми, вони, певно, до них пішли святкувати… Хоч у них і в будні, і в свято пісня одна й та ж… Ходімо до мене, заночуєте. А вранці, може, й батьки нагодяться.

Діти понуро побрели за сусідкою. Тітка Ганна їх нагодувала, помила з дороги. Постіль постелила під грубкою, щоб тепліше було. Але й біля неї брати все ніяк не могли зігрітися. Сашко не витримав і розплакався. Славко його втішав як міг. Розповідав різдвяну казку, яку чув на уроці від учительки Тетяни Дмитрівни. Заплаканий братик слухав-слухав і таки заснув.

А Славкові ще довго не спалося. Згадував раннє дитинство. Ось тато садить його верхи на плечі. Він бачить двір з гойдалкою, город, вулицю з висоти батькового зросту. Як же це цікаво! Усміхнена й така красива мама не намилується одразу обома своїми чоловіками: і дорослим, і малим. Усім так добре й радісно! Веселий Бровко підплигує поруч, але зась йому так високо дострибнути до Славка! Тато он який високий і дужий!

Були й спогади, які він дуже хотів би забути… Час лiкує pани. Хлопчик пам’ятав добро й волів забути гоpе. В інтернаті воно трохи й забулося. А тепер дуже хотілося вірити, що батьки просто не отримали їхнього листа.

Читайте також: Я стала мамою у 40 років. Знаєте, насправді так воно і є, хоча я не виношувала його дев’ять місяців, не наpоджувала у мyках і не чула першого крику. Свого хлопчика я усиновила

Вранці вже засвітла дітей розбудив аромат гарячого сніданку. Однак хлопці спершу швидко вдяглися й побігли до свого двору. Чи не повернулися часом батьки?

Однак на дверях чорнів той же грубий замок. На снігу свіжими були тільки сліди від лап сусідських котів і птахів. Будка їхнього улюбленця Бровка була порожня, сіра від вітрів і морозу, перехняблена набік. Хлопці заглянули через брудну шибку веранди всередину хати. На підвіконні лежав Славків лист. Розкритий конверт лежав поруч.

Славко хотів іти. Але малий Сашко зупинив його. Далі витяг з кишені куртки пакетик з чотирма цукерками, які віз для батьків. Славко прочинив кватирку на веранді. Просунув гостинця через отвір. Відпустив. Цукерки впали якраз на аркуш, старанно списаний дитячою рукою. Біля паркану стояла тітка Ганна й тихо плакала.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Ольга Будугай.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook