Леся зайшла в порожню квартиру, роззулася і впала на диван: “Оце так зустріч. Цікаво, чим вона закінчиться? Кажуть, що в житті нічого випадкового не буває. Поживемо – побачимо”. Поклацавши пультом і ні на чому не зупинившись, пішла по свій хатній костюм…
***
“Треба хоч щось приготувати”, – вирішила жінка, бо вже декілька днів сиділа на бутербродах. Поки жила з донькою, то харчувалися по-людськи, а коли Світлана поступила у львівський вуз, закинула кухню геть. До їжі ніколи не була вибагливою, та готувати самій собі не було ніякого бажання. А сьогодні, незважаючи на тривале перебування в дорозі, раптом прийшло натхнення. Причиною, певно, був піднесений настрій, бо, здається, за багато років нарешті зустpіла нормального чоловіка. Хоч ще й не була до кінця впевнена у цьому, але важливо вже те, що вона відчула до Володі симпатію.
За матеріалами – Вісник.К, автор – Олеся ХАРЧУК.
***
Звикла до відряджень, того разу вона геть не хотіла їхати до Києва. Але робота є робота – нікуди не дінешся. Більше того, їй треба було добиратися туди не робочою автівкою, а рейсовою маршруткою. Леся сіла в транспорт, витягнула тільки-но куплений журнал, погортала, але її відволік телефонний дзвінок. Поговоривши з подругою, знову розгорнула журнал. І тут увагу привернула пара, яка вмощувалася перед нею: чоловік виглядав на п’ятдесят чи трошки більше років, а його супутниця – на двадцять. Зрозуміло, що це Лесю абсолютно не вразило – тепер таких пар вдосталь. Вже згодом трохи здивувало інше: стосунки між ними видалися не те, щоб холоднуватими, проте не такими, якими вони бувають на початку закoханості. Дівчина майже одразу відкинула крісло і заснула, а її супутник гортав якийсь журнал і час від часу усе телефонував, цікавлячись ціною автомобілів. Згодом Леся відволіклася від цієї пари і стала читати про останні новинки косметики та парфумерії, які пропонували у купленому журналі.
***
Відійшовши від маршрутки, жінка спостерігала за машинами, які приїжджали на заправку. А більше не було на що й дивитися! І тішилася, коли відчувала прохолоду вітру. В маршрутці без кондиціонера було гаряче.
Раптом почула:
– Певно, таки напарить, щось уже дуже припікає.
Біля неї стояв той самий чоловік, що їхав з молодою дівчиною. Леся із ввічливості щось йому відповіла, вибачилася й пішла купити собі морозива. Незрозуміло звідки чоловік взявся, коли заходила до маршрутки, але за руку, простягнуту їй, взялася і, скупо посміхнувшись, подякувала за таку увагу. На наступній зупинці нeзнaйoмець знову намагався завести розмову з Лесею, та жінка, обмінявшись з ним декількома фразами, зайшла в маршрутку. Їй поведінка цього чоловіка була незрозумілою і трохи дивною. Хоча для себе вона відзначила, що він чимось викликає до себе симпатію. “Можна було б і ближче пoзнaйoмитися, але ж їде не сам, а з жінкою чи кoхaнкою, та ще й такою молодою”, – подумала Леся, одразу занурившись у ті справи, які невдовзі чекали її у Києві.
***
На під’їзді до Києва дівчина нахилилася до чоловіка і щось йому шепнула на вухо. Той одразу попросив водія зупинитися у зручному місці. Молода симпатична особа, виходячи з маршрутки, раптом розвернулася і сказала:
– Тат, забула сумочку, подай-но…
Нарешті до Лесі дійшло, що це ніяка не пара кoхaнців, а батько з донькою. Та знaйoмитися уже не було коли – за годину вона виходила на зупинці біля метро “Житомирська”. Тепер жінка зрозуміла, чому чоловік намагався завести з нею мову. Однак вона абсолютно спокійно поставилася до ситуації, та й хтозна звідки ці люди, може, гостювали у їхніх краях. За день-два про цю поїздку геть забула. Тим більше, коли пройшло більше року…
***
І ось Леся знову у Києві – цього разу вона тут вирішувала свої власні справи. До відправлення маршрутки залишалося більше двох годин, отож мала час пройтися по “Глобусу”. Там інколи можна було натрапити на якусь цікаву річ за знижками, зрештою, побачити, що тепер носять київські модниці. Огляд речей швидше нагадував екскурсію музеєм, настільки захмарними були ціни. Лише в одному з бутиків, де продавали сумочки, відчула, що може вибрати щось для себе чи доньки. Почала уважніше розглядати товар. На одній із сумок навіть зупинилася. І тут почула голос:
– Ви мені не підкажете, чи підійде ця сумочка молодій дівчині?
Леся повернулася і аж розгубилася – перед нею стояв давній знaйoмий. Так, це був той чоловік, з яким їхала рік тому в одній маршрутці до столиці. Він теж її впізнав.
– Це ви? Пам’ятаєте, влітку ми їхали до Києва…
– Пам’ятаю, – усміхнулась Леся.
Вона допомогла йому вибрати сумочку для доньки, яку тоді прийняла за кoханку, і собі купила. Виходячи з торгового центру, чоловік запропонував випити чашечку кави у тутешній кав’ярні. Вони пoзнaйoмилися. Почувши, що Леся проживає у Рівному, Володя поцікавився, коли вона збирається повертатися додому.
– Нащо вам їхати маршруткою, я можу підвезти. На виїзді з Києва мені лише треба заїхати на одну фірму, та це ненадовго.
Зате у них було вдосталь часу, коли поверталися додому. Леся почула майже усю біографію Володі, хоча вона не звикла довіряти кожному почутому слову чоловіка, з яким, бувало, зав’язувалися стoсунки. Довідалася, що Володя живе лише з донькою. З дружиною розлучилися давно, вона вийшла заміж за чеха і виїхала за кордон. Донька у мами гостює, проте жити там не хоче. Та не виключено, що згодом надумає туди переїхати: чим більше дорослішає, тим сильніше розчаровується у своїй державі. А минулого літа, тоді, коли вперше зустрілися з Лесею, він з донькою їздив відпочивати в Туреччину. Зробив їй подарунок за добре здану сесію, та й сам вирішив хоч раз на п’ять літ перепочити, бо весь час у бізнесі, що й світу не бачить. Ще Леся почула від Володі:
– Знайти для життя жінку у моєму віці дуже важко. Хочеться не просто мати хорошу домогосподарку, а ще й почуття відповідні переживати.
Слово за словом, і через декілька годин вони зупинилися біля її будинку. Леся ще раніше зрозуміла, що Володя запропонує зустрітися, тому не здивувалася, коли він запросив її в суботу на вечерю до ресторану.
***
…Відтоді пройшло більше півроку. Зараз обоє готуються до невеликої вечірки – вирішили узаконити свої стосунки у колі найближчих друзів. Через декілька місяців після їхніх зустрічей Володя запропонував Лесі пожити спільно, бо ще його дід казав, що перше, ніж одружитись, треба добре придивитись. А проживши під одним дахом хоча б місяць, можна точно визначити, чи варто продовжувати стосунки далі. І справді, проживши разом два місяці, Володя якось за вечерею сказав:
– Лесь, виходь за мене заміж, – і простягнув їй перстень з невеличким діамантом.
Леся засміялася і обняла свого найкращого у світі чоловіка.
Фото ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
