Валя подивилася на карниз. Він уже давно покосився, на кухню просто лячно заходити, здається, ніби ось-ось впаде. Але чоловік — Вітя, не реагував на прохання його повісити, як слід.
— Але ж він може шкоди наробити, Вітю!
— Набридла! Повішу, але потім. Дай бодай газету дочитати!
Але газета закінчувалася, проходило кілька днів, а карниз так само висів косо.
— Може, я просто викличу майстра? Це не питання.
– Якого ще майстра?! У тебе є чоловік! Де це бачено, щоб сторонній мужик по дому ходив! Що за вигадки такі?
Таку відповідь Валя вислуховувала щоразу. Якоїсь миті у неї закінчилося терпіння. Валя прийшла після роботи і побачила карниз, що впав. Диво, що нікого не зачепило. Вона пішла до кімнати. Вітя був удома: сидів біля комп’ютера і у щось грав.
– Там карниз упав! Ти це взагалі бачив?
— Звісно, бачив. Відчепись. Заважаєш, — буркнув у відповідь чоловік.
— Мені це вже набридло! — повідомила Валя і вийшла з кімнати. Вітя, здається, навіть не звернув на це уваги.
З ранку чоловік поїхав до своїх батька та матері: вони покликали його та попросили допомогти їм з господарством. Валя вкотре подумала про те, що батькам Вітя завжди готовий допомагати, а в його власному будинку геть карнизи падають. Вона вже склала план дій…
Валя запросила майстра “на годину” на той час, коли був відсутній чоловік. Справа була не тільки в карнизі: змішувач на кухні варто було замінити, виправити дверцята біля шафок на кухні (які колись зібрав Вітя своїми руками — предмет його особливої гордості) і нарешті повісити в спальні люстру. Ремонт у квартирі закінчився три роки тому, а люстра досі просто стоїть у куточку, висить звичайна лампочка.
Майстер прийшов рівно до призначеного часу. Він виглядав дуже приємно та професійно. Вона розповіла, що треба робити. Іван Сергійович — так представився майстер, — одразу ж став до роботи.
На карниз пішло зовсім небагато часу. Під час заміни змішувача майстер пояснив, що старий вже зовсім проржавів.
— Не сьогодні, то завтра б уже прорвало.
Поки Іван Сергійович працював, Валя з ним розмовляла. Вона почала виправдовуватися: мовляв, у чоловіка зовсім немає часу, та й інструменти відсутні. Але майстер не погодився із нею.
— Та не потрібні тут ніякі спеціальні інструменти… Не хвилюйтеся, Валентино. Я тільки радий, що не всі чоловіки вміють працювати руками. Якби вміли, то на чому я заробляв би на життя? — засміявся він.
Валя посміхнулася йому у відповідь.
Коли Іван Сергійович закінчив із усіма справами, він уточнив, чи не треба зробити щось ще. Валя хитнула головою.
— Та не хвилюйтесь ви так. Не соромтесь, зізнавайтеся. Я навіть грошей готовий з вас не брати, нехай у вашого чоловіка буде менше турбот, — знову посміхнувся їй майстер.
Валя опустила погляд у підлогу і тихенько зізналася, що сушарку у ванній вже тисячу років як треба підключити, а ніхто не робить. Стоїть агрегат, лише місце займає.
Майстер попрямував у ванну і хвилин за двадцять підключив. Але Валя раптово зрозуміла, що дарма повелася на добрі слова та люб’язну пропозицію. Вітя повернувся додому.
— Я думала, що він до самого вечора сидітиме у батьків… — лиш і встигла подумати Валя.
— Що тут таке відбувається?! — з порога загорланив чоловік.
— Вітю, любий. Я запросила майстра. Тепер ти можеш нічого не робити, — намагалась хоч якось виправити ситуацію Валя.
– Майстра?! Я так і знав, що мені не варто нікуди їхати! А то розмови ці твої останніми днями… Тільки відійшов, а у нас у квартирі якийсь чоловік намалювався!
Він говорив довго і не по темі. Валя слухала і ніби очі відкривала на те, з ким жила.
— Збирай речі. – сказала сухо, – Ти знаєш, я щойно заплатила триста гривень і спокійно житиму далі у домі де все зроблено. А ти ще пів року згадуватимеш мені цю ситуацію і сам нічого не зробив би і нікому не давав би. Слухай, годуй, пери. Нащо воно мені, а? Іди Вітю, іди.
Розлучення було довгим і не надто приємним, але Валя його пережила. Тепер у її домі усе до ладу, а головне – спокійно.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
