fbpx

Уже місяць, як свекор залишивши сім’ю прийшов жити до мене. Нас тільки ледачий не обговорює тепер, але я очі ховати не збираюсь. Впевнена, що вислухавши мою історію ви також не будете засуджувати нас

Уже місяць, як свекор залишивши сім’ю прийшов жити до мене. Нас тільки ледачий не обговорює тепер, але я очі ховати не збираюсь. Впевнена, що вислухавши мою історію ви також не будете засуджувати нас.

Спочатку, я навіть щаслива була, коли після весілля свекруха попросила нас не орендувати окреме житло, а жити із ними у будинку за містом. Я ж сирота. Виросла у стінах сиротинця і єдиною моєю мрією було мати власну велику родину.

Таку родину, як на картинках у книзі. Щоби бабуся із доброю усмішкою плела дітям шкарпетки, а онуки грали в іграшки поруч неї. Мені нестерпно бажалось сказати “мама” не у порожнечу, а живій людині. Мріялось,. що у тому домі житиме щастя і я нарешті відчую себе частиною справжньої сім’ї.

Саме тому я не одразу і зрозуміла, гру своєї свекрухи. В очі добра і така люб’язна жінка, робила капості мені на кожному кроці. Я ж кухар, працювала у кафе. І от якщо на роботі мої страви були смачними, то вдома суп, який щойно був ідеальний до столу доходив пересоленим. Моя випічка була твердішою від асфальту, а котлети навіть Сірко їсти не бажав.

— Правду мама каже. – одного разу мовив мені чоловік. – З тобою одні збитки. Ліпше, не йди на кухню, лиш харчі переводиш.

Я нічого не розуміла, адже все робила із душею і так, як робила до того тисячі і мільйони разів, однак над результатом було лиш поплакати.

Потім, раптом, виявилось, що я для чоловіка свого не надто хороша господиня. Що речі я перу не правильно, що складаю одяг до шафи не вірно і зрештою, не можу за ним дивитись так, як повинна дивитись хороша дружина.

Все частіше з його уст лунало що мама його знає і вміє краще і що найприкріше, казав, що я нездара і що вийти за нього то було моїм найбільшим щастям, за яке я повинна дякувати йому до скону.

Єдиною людиною у тому великому і холодному домі, яка справді мене і підтримувала і оберігала, був мій свекор. Саме він тихцем попросив готувати тільки тоді, як свекрухи немає вдома.

— Не знаю навіщо те їй. Ти прекрасна господиня, не слухай моєї жінки.

І стали мені вдаватись і пиріжки і пампухи, бо ж ніхто нишком не псував тіста, та не додавав солі у готову їжу. Навіть чоловік кілка разів похвалив моїх страв, але швидко знітився під пильним поглядом матері.

Не раз свекор забирав у мене з рук дану свекрухою роботу:

— Чи тобі робити нічого? – гримав до дружини. – Вона ж на восьмому місяці, а ти її на драбину тюлі вішати послала. Совість де?

Але якщо свекор мене захищав, то від чоловіка окрім повчань і гримання я нічого не чула останній рік. З’явився малюк і життя стало мені нестерпним у тому домі де я мріяла знайти щастя.

Я була не такою мамою, не такою дружиною, зрештою, уже не такою людиною. Пхинькання дитяти ставили мені у докір, бо ж я не можу йому ради дати. Те, що малий не давав спати усім вночі, також моя заслуга, бо у доброї матері такого бути не може. А що із мене взяти?

Зрештою, свекруха перестала критись і почала мені в очі казати таке, від чого волосся моє сивіло, а очі наповнювались слізьми.

— Слухай маму. – казав мені чоловік. – вона життя прожила. Вчись, бо бачу, що за такою дружиною я пропаду.

А одного дня, зчинилась така буря через порожню пляшечку, що впала в коридорі і про яку я забула. що мене із дому просто виставили. Осінь, прохолодно, а я стою із малим на руках і не знаю, як жити далі і куди мені йти.

Саме свекор вертався з роботи і побачив мене на зупинці із речами.

— Поїхали, дочко. – мовив так, ніби саме на нього я от там і чекала із сином. – У брата дім пустує, я за ним наглядаю. Поки там будемо жити.

І знаєте, я не маю матері, але у мене є батько, а в мого сина найкращий у світі дід. Він мало говорить, але від одного “доню” мені стає і тепло і затишно. Він уміє майструвати іграшки із дерева, возити онука на плечах і підтримувати в усьому одним поглядом.

Люди кидають у наш бік двозначні погляди, чутки ходять селом про нас різні, але совість у нас обох чиста.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page