Уже не п’ятий місяць затримуюся після роботи. Ну, не хочу йому йти додому від слова зовсім. Вдома дружина яка постійно усім невдоволена і починає голосити і повторювати одне і те ж, щойно поріг переступаю.
Як тільки у дім заходжу, одразу питає, скільки заробив грошей, скільки приніс. Що їй відповісти? Я різноробочим влаштувався після втрати основної роботи. Працюю до знемоги, на життя вистачає. але хіба їй догодиш. Про свої обов’язки вона й не згадує. У домі ото що робот-пилосос прибрав, отам і чисто. Пил вона витирає раз на рік, якщо я цього не зроблю. а їсти вона готувати “не любить”.
А що мені робити? Приходити після роботи та їжу собі готувати? Купую на вокзалі якогось чебурека, їм а потім додому поволі йду. Аж ось сусідку нашу з сусіднього під’їзду зустрічаю. Слово за слово, бачу у неї повні сумки вирішив допомогти піднести. Так до порогу і доніс, вона двері відчиняє. а з квартири, як у дитинстві – пиріжками пахне, чистенько, хоч і сама живе.
Мені звісно незручно було дуже, але надто вже я випічки домашньої хотів.
— Лізо, вибачте, а можете мене пиріжечками пригостити. Тисячу років не їв випічки домашньої.
Ліза мене у дім запросила смачнезним борщем і пиріжками домашніми нагодувала. Йти не хотілось, так мені тихо приємно і затишно у її домі було, але того разу я таки пішов додому. Я й до того додому повертатись не хотів, а тепер прямо геть відвернуло. Усе перед очима охайна квартирка, блюдо з пирогами і каструля смачного борщу. Та й голосу дружини з її : “Мені нема за що сукню придбати, що ти за чоловік такий”, уже чути не можу.
З Лізою ми часто зідзвонюємось і переписуємось. Вона мені прямо сказала, що в сім’ю влазити не буде і нічого окрім дружби і обідів, які вона мені на роботу приносить щоденно, вона мені запропонувати не може.
Я все частіше думаю про розлучення, але спокою не дає думка – куди піде і як житиме моя дружина. Справа в тому, що за станом здоров’я, хоч діагнозів у неї і немає, вона працювати не може. До батьків не повернеться, адже ті з Херсону, самі розумієте там без варіантів. А квартиру я їй винаймати не зможу. Та у якій ми живемо зараз належить мені.
От як бути? А робити щось треба, бо я вже просто не витримую того, як ми живемо.
05,10,2022
Головна картинка ілюстративна.