Я виросла без матері. Коли її не стало, мені було лиш сім років, але на все життя я зрозуміла одне – хочеш бути щасливою, не будь занадто доброю до тих, хто того не заслуговує. Усе життя я впевнена, що моя мама пішла на той світ саме через свою доброту. Хоча і тато теж так каже.
Моя мама була неймовірно гарною і доброю. Ні, це не слова дитини, для якої мама завше красуня. Я бачу її фото і розумію, що моя ненька мала неабияку вроду. Краса і весела вдача помножена на любов до усього світу, робили мою маму душею компаній і загальною улюбленицею. Татко закохався в неї з першого погляду.
— Як ми жили! Ми, доню дихали одне одним. На відстані відчували потреби. Отримаю я зарплатню і піду своїй коханій Світланці нові туфельки куплю, – розповідає він замріяно, – а вона увечері показує, що на свої отримані мені сорочку купила. І не абиякі речі брала. Через подругу діставала дефіцитні, найкращі і найдорожчі. Душа в душу ми з нею жили, аж доки своєї квартири не отримали. – тут батько враз смутніє і змахує непрошену сльозу, – Ех! Якби ж знати тоді, чим добра справа скінчиться!
Тато з мамою після одруження проживали у сімейному гуртожитку. Їх, як молодих спеціалістів поставили в чергу на квартиру. Уже і я з’явилась, коли нарешті, вони отримали свій омріяний дім – двокімнатну квартиру у новобудові.
Тоді майже увесь гуртожиток переселився у той дім. Лиш три сім’ї з якихось причин не отримали нового житла. Серед тих людей була і мамина найкраща подруга. Я її добре пам’ятаю: висока,чорнява, з надмірною кількістю яскравої косметики.
Батько розповідає, що вона одного разу посеред ночі прибігла у чому була і почала проситись до нас переночувати, мовляв чоловік геть з котушок злетів.
— Я ще тобі здивувався: Петро у неї завше тихий, спокійний. Ми його ще підкаблучником називали, а він і не проти. Сам був згідний з тим, що жінка у них у сім’ї головна.
Так ось. Упустили її та звісно не на одну ніч. Затіяла тітка Галя розлучення зі своїм Петром. Та все жалілась, що нікуди їй іти «а у вас тут хороми». Мама подругу любила, тому віддала одну кімнату зі словами «Живи скільки потрібно. Будь, як удома».
— А вона у нас майже рік жила. – каже тато, – І все б нічого, та став я відчувати, що наші зі Світланою відносини через її присутність псуються. Я твою маму і досі люблю доню, а вона чомусь вирішила, що маю я на стороні когось. Прийду з роботи, а вона сидить зарюмсана з Галею на кухні. Залишимось удвох, а вона давай випитувати кого я собі завів. Ну я спочатку виправдовувався у коханні клявся, а потім і сердитись почав. А Галя? Тьху! Підійде до мене і так шепоче лагідно, який я хороший та бідний. Що жінка мені спокою не дає, а я ж всю родину на своїх плечах тягну. І так у очі солодко зазирає, та руку мені погладжує.
Я пам’ятаю той період. Тато із мамою часто почали з’ясовувати стосунки. Врешті саме я їх і помирила. Я почула, як тьотя Галя жаліла татка і все про маму щось нехороше казала. Тато тоді їй так нагрубив, що я вражена побігла усе переповідати матері. Вона аж сполотніла коли я слово у слово переказала розмову тата і тітки Галі.
— Ми з Світланкою вирішили Галю попросити переселитись кудись. Вона у сльози, мовляв не знає куди податись. Я її і на вулицю висилив би, – мовив тато, – але твоя мама доброю і щирою була. «Давай їй житло знайдемо і речі допоможемо перевезти. Вона ж одна на цілому світі».
Це зараз, рієлтори, а тоді житло шукали через знайомих і за оголошеннями. Мама узявши газету ввечері після роботи пішла подивитись на одну таку квартиру. Ми її лиш через три дні знайшли. Пам’ятаю, коли вона не повернулась увечері татко з тіткою Галею і сусідками усі можливі установи обдзвонили. Їздили по місту зі знайомими і шукали маму. А потім той дзвінок. І та сумна новина. Вона так і не дійшла до тієї квартири. Водій вантажівки заснув за кермом і виїхав на узбіччя. Шансів у матері не було.
Тітка Галя допомагала татку усе влаштувати. Провели маму у останню путь і справили обід. Татко тоді сам не свій був: не ходив не розмовляв. Мені здавалось, що разом із мамою на той світ пішов і мій татко. Але…
Через тиждень після тих подій тітка Галя почала прибирати на кухні. Влаштувала генеральне прибирання і навіть якісь коробки з вулиці притягла. Наскладала туди гори посуду і попросила татка винести усе на смітник.
— Я тоді мов у тумані був. А тут Галя у Світлановому халаті на кухні щось порається. Вона тричі повторила, перш ніж до мене сенс сказаного дійшов: «Викинь оцей несмак і непотріб. Ми кращого посуду купимо. Розвела тут бардак і, як ти бідолашний узагалі у таких умовах з дитям жив». Ну і все! Я тоді до тями швидко прийшов. Зняв з неї халат дружини і, як було виставив за двері порядки наводити де сама захоче.
Уже тридцять років минуло, а ми і досі впевнені, що саме тітка Галя у всьому винна.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
