Уже вісім років як я працюю в Англії. За цей час зуміла таки добудувати свій будинок у селі, умеблювати, придбати техніку і нарешті упорядкувала величезний двір. Вже думала повертатись, адже до пенсії років не маю, а в школі саме місце звільнилось, однак зателефонувала донька, а потім і син мій.
Я в Англії уже восьмий рік працюю. Поїхала після того, як лишилась вдовою з величезним недобудованим будинком і двома дітьми студентами. У школі я вчителькою була і розуміла, що якби навіть на три ставки там працювала, то все одно не витягла б усе на собі.
Тут я помічниця у фермерів. роблю усе, від прибирання. до стрижки овець, аби лиш робота була. Важко дуже, інколи прямо руки трусяться після дня робочого, але правда в тому, що заробіток хороший.
Я свій дім добудувала умеблювала, техніку необхідну придбала. Та й двір усміхається до мене. Все зробила, як ми із чоловіком планували, шкода, що не з ним.
Нещодавно до мене деректор школи подзвонила. Колись ми із нею прийшли молодими вчительками і так якось здружились. Довго ми із нею розмовляли і вона мене вкотре почала вмовляти повернутись. Мовляв, звільняється місце і я зможу до пенсії ще відпрацювати.
— Нін, у тебе вже все є. Діти вивчені, дім – лялечка. Чого тобі там сидіти на чужині. Приїзди. ну правда! Поясни, чому ти й досі там.
Я й задумалась. І чим більше це у голові прокручувала тим більше розуміла, що подруга права. Зателефонувала дітям, попередила, що буду повертатись.
І тут донька мене просить попрацювати ще хоча б зо два місяці і допомогти їй.
Вони із чоловіком магазин свій відкрили і поруч звільнився павільйон. Вони хочуть розширитись і на це їм значна сума потрібна:
— Мамусь, допоможи нам зараз. Ми розкрутимось і тобі працювати точно не доведеться. Ну прошу тебе.
А потім і син став просити поки я ще на заробітках допомогти виплатити кредит за квартиру.
— Мам, у нас тут із роботою туго. Ти там за пів року ці гроші матимеш, а мені тут зо три роки гарувати. Побудь ще із рік, допоможи, а я потім тобі все поверну поступово. от і буде тобі копійка на старість, як ти так за пенсію переймаєшся.
Я розгублена. З одного боку дуже хочу допомогти дітям, адже вони не на вітер, на діло гроші просять. А от із іншого боку – я дуже вже виморилась. Для себе особисто я вже все заробила, тож не знаю, як і бути.
А якщо не погоджусь залишитись. Чи не ображатимуться на мене діти?
Підкажіть, як би ви вчинили на моєму місці? Мені їхати додому, чи допомогти дітям своїм?
Головна картинка ілюстративна.