fbpx

Уже вісім років як я працюю в Англії. За цей час зуміла таки добудувати свій будинок у селі, умеблювати, придбати техніку і нарешті упорядкувала величезний двір. Вже думала повертатись, адже до пенсії років не маю, а в школі саме місце звільнилось, однак зателефонувала донька, а потім і син мій

Уже вісім років як я працюю в Англії. За цей час зуміла таки добудувати свій будинок у селі, умеблювати, придбати техніку і нарешті упорядкувала величезний двір. Вже думала повертатись, адже до пенсії років не маю, а в школі саме місце звільнилось, однак зателефонувала донька, а потім і син мій.

Я в Англії уже восьмий рік працюю. Поїхала після того, як лишилась вдовою з величезним недобудованим будинком і двома дітьми студентами. У школі я вчителькою була і розуміла, що якби навіть на три ставки там працювала, то все одно не витягла б усе на собі.

Тут я помічниця у фермерів. роблю усе, від прибирання. до стрижки овець, аби лиш робота була. Важко дуже, інколи прямо руки трусяться після дня робочого, але правда в тому, що заробіток хороший.

Я свій дім добудувала умеблювала, техніку необхідну придбала. Та й двір усміхається до мене. Все зробила, як ми із чоловіком планували, шкода, що не з ним.

Нещодавно до мене деректор школи подзвонила. Колись ми із нею прийшли молодими вчительками і так якось здружились. Довго ми із нею розмовляли і вона мене вкотре почала вмовляти повернутись. Мовляв, звільняється місце і я зможу до пенсії ще відпрацювати.

— Нін, у тебе вже все є. Діти вивчені, дім – лялечка. Чого тобі там сидіти на чужині. Приїзди. ну правда! Поясни, чому ти й досі там.

Я й задумалась. І чим більше це у голові прокручувала тим більше розуміла, що подруга права. Зателефонувала дітям, попередила, що буду повертатись.

І тут донька мене просить попрацювати ще хоча б зо два місяці і допомогти їй.

Вони із чоловіком магазин свій відкрили і поруч звільнився павільйон. Вони хочуть розширитись і на це їм значна сума потрібна:

— Мамусь, допоможи нам зараз. Ми розкрутимось і тобі працювати точно не доведеться. Ну прошу тебе.

А потім і син став просити поки я ще на заробітках допомогти виплатити кредит за квартиру.

— Мам, у нас тут із роботою туго. Ти там за пів року ці гроші матимеш, а мені тут зо три роки гарувати. Побудь ще із рік, допоможи, а я потім тобі все поверну поступово. от і буде тобі копійка на старість, як ти так за пенсію переймаєшся.

Я розгублена. З одного боку дуже хочу допомогти дітям, адже вони не на вітер, на діло гроші просять. А от із іншого боку – я дуже вже виморилась. Для себе особисто я вже все заробила, тож не знаю, як і бути.

А якщо не погоджусь залишитись. Чи не ображатимуться на мене діти?

Підкажіть, як би ви вчинили на моєму місці? Мені їхати додому, чи допомогти дітям своїм?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page