Ніколи не думала, що відчую себе нікому не потрібною. Я не самотня бабуся, якщо що. Я заміжня жінка, дітей, правда немає, але в домі у нас рідко буває порожньо – племінники дуже часто приходять в гості. У моєї молодшої сестри двоє дітей: син студент і донька ще школярка. Дуже часто вони бувають у нас в гостях, ми з чоловіком завжди раді їхнім візитам. З малого ми брали дітей до себе і всіляко розважали, водили в парк, кіно тощо.
Племінник з початком студентського життя почав в гості рідше заходити, тим не менш, не забував, адже я завжди готова була підсобити йому з навчанням. Тридцять з хвостиком років педагогічного стажу дають про себе знати. Зараз він закінчує університет. Племінниця вчиться в 11 класі тієї ж школи, в якій я працювала і після уроків заходить провідати мене. Минулого року я вийшла на пенсію.
Ну, загалом, життя у мене йшло розміреною чергою до недавнього часу. Я думала, що мене оточують люблячі люди. Але ось чотири дні тому мене забрали в стаціонар швидкою. Прооперували. Як я вже сказала, з того дня пройшло вже чотири дні, а чоловік мене провідав лише раз. Я вважала, що у нас з ним міцні стосунки. А тут за весь час тільки один візит. По телефону побалакає трохи і все теревенить, що він дуже зайнятий в гаражі, і йому ніколи витрачати час на пусті балачки. Значить, на те, що я тут зовсім одна лежу і мені зовсім ні з ким поговорити, йому начхати.
Плюс до всього відчуття після втручання ще зовсім не пройшли, і я почуваюся пригніченою. А мої племінники за чотири дні навіть не подзвонили мені, не кажучи вже про те, щоб провідати. Я б зрозуміла, якби ще були будні дні, ясна річ, що навчання, потрібно уроки вчити. Але минула і п’ятниця і субота і пів неділі вже, а діти моєї молодшої сестрички так і не знайшли хвилинки, щоб дізнатися про справи, як я думала, улюбленої тітки.
Сьогодні заходила колишня колега по школі, так переживала про мене, принесла купу гостинців (мені, правда їсти ще не можна такі продукти, але все ж увага дуже приємна), веселила мене історіями, які відбулися в школі відколи я пішла. І так мені гірко стало. Ось стороння людина, можна сказати, знайшла час, постарався, потурбувався про мене. А мій власний чоловік вічно зайнятий в своєму залізі в гаражі і навіть самопочуття дружини не привід, щоб відірватися від них. Племінникам я тим більше виявилася не потрібною, так це я ще при пам’яті, не стара зовсім. А на старості, що зовсім на самоті доживатиму?
В інші палати відвідувачі до рідних ходять постійно, хоч і не можна зараз, і важко домовитися, а я опинилася зовсім нікому не потрібна. І гірко так від того, що і поділитися ні з ким. Як бачите, звичайна болячка може виявитися серйозною перевіркою на любов родичів. Може самій зателефонувати їм і присоромити хоч трохи?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
