В Марії був чудовий настрій: надійшла оплата за паї і купка під матрацом від продажу молока, сметани та городини росла. Треба складати, бо ще трохи і донька про весілля повідомить, треба бути готовою.
Марія жила в селі, виросла тут і заміж вийшла. Чоловік їздив на заробітки, а вона його чекала, а одного дня й не дочекалася, бо знайшов собі іншу родину.
Поплакала Марія, але що було робити – господарку треба обходити, город глядіти, доньку ростити. Нема коли побиватися.
Інколи Михайло передавав гроші на Ксеню, то вона їх відкладала на навчання, а зі своєї праці та з допомогою батьків вивчила доньку.
Ксеня була на останньому курсі, їх треба було й телефон новий і одяг гарний, дати на прожиття.
Тому тричі в тиждень Марійка носила продукцію на базар і вже мала постійних клієнтів, які розбирали швидко товар.
Приходила додому втомлена, але щаслива – є запас, буде все у її донечки добре.
Доньку вона до роботи не залучала, хотіла аби в неї була краща доля.
– Хай всі турботи мені дістануться, – просила небо, – хай моя донька буде мати щасливе і безтурботне життя.
І ось щаслива Марія прийшла додому, перерахувала гроші, записала суму, важко зітхнула і взялася до готування вечері, адже от-от приїде донька.
Того вечора Ксенія приїхала з міста і була напрочуд напружена.
– Мамо, Антон мене познайомив зі своїми батьками. Вони хочуть зустрітися з тобою в неділю.
– В неділю?, – Марія сплеснула руками, – Треба з чимось до них приїхати, треба Наполеон спекти… Чого ти мені раніше не сказала. я б відклала сир та сметану, я ж все сьогодні продала.
– Ні, мамо. Послухай мене уважно, – Ксенія вперше глянула на матір з відвертим роздратуванням. – Наполеона не треба. І молока. Ти маєш… підготуватися.
Марія здивовано підвела брову.
– Якесь свято?
– Ні, мамо! Ти маєш виглядати! – Ксенія підійшла до неї і торкнулася її руки. – Ці руки… твоє обличчя, мамо, воно обвітрене, засмагле. Тобі сорок п’ять, а ти виглядаєш на сто! Що про мене вони скажуть, коли у мене така мати?
Марія задихнулася, в дзеркалі й справді були дві жінки, які були наче з різних планет, але вона пишалася цим, пишалася, що в її доньки біле личко, ніжні руки і нема зморшок від хвилювання за майбутнє.
– Я вчора сказала їм, що ти технолог на фермі, – прошепотіла Ксенія. – Ти маєш поїхати завтра в місто, зробити зачіску, манікюр, прибрати сивину. Інакше я просто скажу, що ти захворіла і не змогла приїхати.
Марія не сказала ні слова. Вона відійшла від дзеркала, але не могла відійти від своїх втомлених очей, потрісканих губ, глибоких зморшок.
– Мамо, не ображайся, ти ж завжди вчила казати правду. Я домовилася з салоном і вони записали тебе на всі процедури. За день ти скинеш десять років, повір.
Наступного дня Марія поїхала до міста і витратила чималу частину виручки. Стиліст у модному салоні зробив їй складну зачіску, а майстер манікюру з жахом взявся за її загрубілі пальці. Марія почувалася не жінкою, а манекеном, якого готують до виставки.
В неділю Марія сиділа навпроти свахи Лариси, – елегантної жінки з ідеальним бобом і безліччю прикрас. Ксенія постійно кидала на матір застережливі погляди.
– Рада знайомству, Маріє. Антон казав, що ви працюєте у фермерському бізнесі. Мене це дуже інтригує! – Лариса посміхалася, але її погляд був холодний і оцінюючий.
– Так, – відповіла Марія, відчуваючи, як стискаються її горло. Вона подивилася на Ксенію, чиї очі благали її триматися легенди.
Але Марії набридло. Їй набридло соромитися своєї чесної праці.
– Цікаво було б послухати, як там все влаштоване, а то я лиш знаю, як взяти з полиці молоко і оплатити його на касі.
– Я прокидаюся о четвертій ранку, бо мою корову треба нагодувати і подоїти, а молоко свіжим продати. Я працюю без вихідних і свят, без відпустки. Я роками тримала своє господарство, щоб моя донька могла мріяти про краще життя у вашому місті.
Ксенія ахнула і закрила обличчя руками. Запала мертва тиша. Батько Антона, солідний чоловік, раптом посміхнувся.
– Виходить, ви постачаєте натуральну продукцію. Дуже цікаво, – запитав він.
Марія мала відчуття, що вона зрадила доньку, але не могла спинитися.
– Мені дуже шкода. Я маю їхати, – Марія піднялася. – На мене чекає моя робота.
Марія опам’яталася в автобусі, що віз її в село. Вона докоряла собі, що зіпсувала доньці знайомство, адже завжди хотіла аби вона жила в такій багатій родині.
За думками незчулася, як треба виходити.
Коли автобус зупинився, Марія вийшла і побачила його. Дмитро. Її перше юнацьке кохання, який зараз працював лісником.
– Маріє? Це ти? Ти така… сяюча, – сказав Дмитро, а його погляд затримався на її обличчі.
– Привіт, Дімо, – Марія посміхнулася і раптом відчула якесь дивне відчуття, вона кокетувала!
Наступного дня Дмитро почав «випадково» проходити повз її хату, пропонував полагодити паркан, допомогти із заготівлею сіна та підкачати насос.
А Марія, замість того, щоб знову забути про себе, почала користуватися доньчиною косметикою. Спочатку тільки туш та блиск для губ, вчасно зафарбовувала сивину і відчула. Як її самопочуття змінюється.
Донька не приїздила і не телефонувала.
А через два тижні приїхала. Розповіла, що працює в ресторані офіціанткою.
– Мамо, мені так соромно. Я навіть не знала, як важко просто помити посуд, = плакала Ксенія. = Я розумію, якою я була дурепою.
– Ти все зрозумієш, доню, – обійняла її Марія.
Марія вийшла заміж за Дмитра, вона відчуває чоловічу допомогу і розуміє, що треба було раніше подумати про те, щоб мати когось поруч, а не віддавати всю себе доньці.
Ксеня розійшлася з Антоном, він їй сказав, що хоче дівчину з відповідної родини, принаймні його батьки. Проте, дівчина певна, що це все на краще, адже це вона з відповідної родини, а не він.
А ви якої думки?
