Ви може смієтеся, але він так і сказав:
– А чого ти не радієш, що мені було з кимось добре? Виходить, що ти мене не любиш!
А далі почав таке плести, щ вона прийшла до мене і каже:
– Мамо, а справді, коли ти одружуєшся, то не обіцяєш бути вірною?
– Що, доню?
– Ну, чоловік каже, що обіцяєш любити і поважати, бути в горі і радості, але ж у клятві нема «не зраджувати з іншим».
Я очі витріщила! Кинулася перевіряти обітницю, бо ж отак наче й не пригадаю, бо ж сорок років тому одружувалися. І знаєте що – я не знайшла таки прямого твердження – не бути з кимось іншим. Тоді донька теж сумно зітхнула і каже:
– Мамо, я теж не знайшла, то виходить, що Руслан і не має за що переді мною вибачатися?
А далі вона детально описала його теорію.
– Кохана, – пояснював він доньці, – якщо щось прямо не заборонено, то воно дозволено. Це ж логічно і ми живемо у світі, де існують права. Що це за такий егоїзм тримати біля себе людину, наче якусь річ – моє і не віддам. Кріпацтво давно скінчилося! І що тут такого, що я з кимось іншим був, у мені нічого не змінилося і я так само твій чоловік і люблю тебе, просто трохи став щасливим з іншою людиною. Невже ти не хочеш аби мені було добре? То виходить, що це ти мене не любиш і не хочеш аби у моєму житті були яскраві моменти і щастя! Якщо на те пішло, то ти не маєш ходити на масаж, чи в салон краси, бо там тобі роблять добре і ти отримуєш задоволення без мене! І я тебе запевняю, що я тебе не збираюся кидати і у нас все просто чудово буде, коли ти мені час від часу таке дозволятимеш. Ніхто, люба, від того не збідніє, а навпаки, наш шлюб буде міцним, бо ми позбавимося упереджень, які тільки у наших головах і снують. Повір, через п’ятдесят років це буде нормою, ніхто про це й думати не буде і увагу звертати. А ми в цей час будемо все ще разом, у нас будуть навіть правнуки або й праправнуки і я буду особисто тішитися тому, що в свої роки був таким прогресивним.
Отак зять їй говорив, а вона й погодилася.
– Мамо, та ж він усе правильно каже. Адже він мене любить, а я його.
– Та це ж не правильно!
– Мамо, не правильно, тільки у наших головах, але це все не заборонено. Немає ж прямої заборони ні перед людьми, ні перед Богом. Знаєш, мамо, я прийшла до тебе аби ти мене переконала, що Руслан не правий, а ти ніяких аргументів не наводиш, тільки щось стандартне говориш. Мені цього мало.
Вона пішла, а я отак з відкритим ротом певно й годину сиділа. Чому я не знайшла слів для доньки і лиш бубніла про «не правильно, ти себе не поважаєш, як дозволяєш так чинити…».
Руслан добре заробляє, живуть в його квартирі, донька не має ні в чому потреби, він до неї гарно ставиться, дарує подарунки і вони разом відпочивають. Вона щаслива з ним і вони гарна пара. То, може, й нічого такого й не сталося? А скільки чоловіків мають дві родини і жінки про це все життя не знають і живуть щасливо, а моя донька просто дізналася передчасно, то тепер йти? Але ж чоловік запевняє, що любить її, то навіщо.
Підкажіть, як вийти з цієї ситуації, бо я вже не знаю на чому стою і що робити.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
