Хоч, то моя квартира і син мав би розуміти, яку я йому ласку роблю через свою любов до нього, що дозволяю в себе жити! Це ж треба так вже перед жінкою розчинитися, що при матері її обіймати! І подарунки їй дарує, квіти приносить, від страв її аж мліє, хоч я такого не бачила виразу, коли я йому котлетки смажу!
– Я просто додаю мало у фарш, – каже на те невістка.
Але останньою краплею для мене стало те, як син мене намагався з власної квартири витурити!
– Мамо, а коли ви на дачу їдете? Вже там садите в цей час на повну, а цього року вдома?
– Я не маю права побути у своїй квартирі, – взялася я в боки.
– Та ні, просто дивно і того питаю. Ви взагалі плануєте туди цього року їхати?
– Якщо й планую, то точно не з ночівлею!, – отак, знайте, молодятка, а як щось не подобається, то йдіть на квартиру!
І так мене це обурило, що ні моє самопочуття сина не цікавить, ні розпитає мене нічого, а все навколо жінки крутиться.
– Знаємо ми таких, – каже подруга, – наче спочатку добренька, а потім як проривається нутро, то всі на вулиці будете!
– І я такої думки, вже надто вона навколо нього крутиться та в очі заглядає, хоче аби він тільки під її думку підпадав і ні під чию іншу!
Але ж не буду я чекати, коли мій син разом зі мною буде жити на дачі, бо невістка квартиру нашу поділить і буде там жити з дітьми. Ні, я вирішила, що треба проявити її справжнє лице вже зараз.
І почала я діяти: то вкину червону шкарпетку до її і Назаркових речей, а потім ще їй лекцію прочитаю, що вона така неуважна. Далі в суп докину ложку солі, чи в салат домам стільки вже часнику, що в квартирі дихнути нічим, то шампуні її виливаю, то в туш води додам… Але все вона якось так мовчки зносить, що мене вже геть стало бракувати фантазії, щоб то ще зробити. Я б і клею їй налила в засоби, але не хочу аби їй щось побракувало.
І одного разу я вирішила залити їй сирники олією, самі знаєте, коли вони в олії аж плавають, то вже геть не смачні, син мій таке не любить. І ось вона вирішила до його приходу все приготувати, поставила смажити, а я пильную, коли вона піде Назара зустрічати і влила цілу купу олії в сковорідку і так спішила, що вилила на підлогу. Кинулася витирати і послизнулася…
На голос прибігли вони обоє і невістка одразу побачила, що я наробила. Повезли мене швидкою і все я чекала, коли вона почне Назару розказувати про мій вчинок і так я переживала, що прийшлося мене ще й з тиском покласти на кілька днів.
І почала до мене Віра щодня приходити та їсти приносити, все купить, лікаря розпитає, судно винесе. А мені ж щоки палають від того, думаю я на неї, що синові ж вона розказала про мене, бо чого він не приходить?
– Назар поїхав у відрядження, того ми й обоє, – каже мені на моє питання вона, – За два дні приїде. Ніяк не міг відмовитися, а я кажу, що я вас догляну, то хай їде.
Син приїхав і забрали вони мене додому і я так зрозуміла, що Віра йому нічого не розказала про те, що я їй наробила.
– Віро, дякую тобі і вибач, що я таке робила. Думала, що ти сина мого хочеш використати, бо надто вже ти добра…
– Ну, я вже все забула, а ви одужуйте, бо нам потрібна буде бабуся, щоб бавити онука.
Я на голос подякувала Богу, подякувала Вірі і тепер розумію, що вона наша рідна людина назавжди.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота