fbpx

В ті часи у нас кожної неділі була традиція варити вареники і дивитися «Лото Забава». Чоловік мій дуже азартна людина і я не раз від цього мала неприємності

Якось був взявся грати, то цілу зарплату там міг спустити. Я тоді сказала, що ще раз я за ним таке побачу, то не буду з ним жити. Тоді він перейшов на лотерейні білети.

– Он, подивився сама скільки люди виграють, там все чесно, – казав він мені.

Я не вірю в везіння чи ще щось, бо якби воно було, то мені б не попався такий чоловік. Але Матвій щонеділі брав квиток, в великі свята два, а на дні народження себе, мене чи дітей, то по п’ять.

Єдиний раз, який він виграв, то було десять гривень. Для мене було очевидно, що далі це продовжуватися не може, але він це потрактував як Знак.

– Це означає, що я вже поцілований удачею і далі буде тільки більші і більші виграші.

Я вже не мала сили його переконувати.

І ось перед моїм днем народження чоловік прибіг дуже схвильований.

– Подивився, що я купив! Тепер удача буквально оселиться в нашому домі!, – і він продемонстрував мені золоту рибку в пакетику.

– Аякже, головне, щоб кіт цю удачу не з’їв.

Чоловік взявся крутитися за більшою банкою і розказував, що це якась бабуся продавала і казала, що рибка точно принесе удачу.

– Вона й схожа була на таку, – аж шепотів Матвій.

– На яку?

– На чарівницю!

– Ніс з бородавкою?, – хіхікнула я.

– Так!

І з ким я живу? Матвій навіть на Миколая собі подарунок під подушку хоче. А йому вже сорок сім років!

– Ти не віриш, так? Дивися! Рибко, я хочу аби теща не приїхала!

Мама моя йому спуску не дає, тому він не дуже хоче аби вона була на моєму дні народженні.

Я вже на це уваги не звертаю, тому й тепер лиш рукою махнула.

Аж тут буквально через десять хвилин телефонує мені мама і каже, що не приїде.

– Доню, в мене раптово змінилися плани, сподіваюся, ти мене зрозумієш.

Я була здивована адже мій день народження мама ніколи не пропускала!

Матвій сяяв від радості.

– От бачиш? Діє!

– Випадковість, – я була не надто певна, але я не вірю в такі речі.

– Добре, давай ще щось перевіримо.., – задумався чоловік.

– Давай загадаємо, щоб ти ніколи більше не купував лотерейні квитки і не витрачав гроші на дурниці…

– Ні, – чоловік аж зблід, – Не смій таке казати! Вона все ж чує! Давай загадаємо інше: хочу аби завтра ми виграли мільйон!

Я засміялася, рибка покрутилася, а Матвій пішов виконувати свій передвечірній ритуал з білетами. Він там щось шепоче, перевертає, дмухає, я ж кажу – мала дитина.

Я так стомилася вночі з тими приготуваннями, що спала без задніх ніг. Зазвичай, Матвій встає раніше за мене в неділю і готує каву. А тоді я йду все варити на вареники та місити тісто під звуки телепередачі з мільйонерами.

Але цього разу мене розбудив крик. Я забігла на кухню і побачила розбиту банку, Матвія і кота. Рибку я не побачила.

– Що й слід було очікувати – спокійно сказала я і пішла за ганчіркою.

Матвія було не впізнати. Він загнав кота за кухонний і все поривався його дістати, забувши про ведучих і барабан.

Далі кинувся до лотерейок, але ми так нічого не виграли.

Я мала таке шоу перед очима, що вам і не передати. Проте виставу прийшлося різко зупинити, коли чоловік вхопив кота і поніс на балкон.

– Вгомонися нарешті!, – сказала я і забрала Мурчика, – Вже геть втратив клепку?

Цілий день чоловік був сумний і його навіть діти з онуками не виводили з задуми. Ми ж хіхікали з рибки та удачі і для нас свято вдалося. Тільки кіт не виходив з-за кухонного на всякий випадок. Але потім. Розумієте, чоловік перестав купувати лотерейки. Я не можу це пояснити.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page