Вона так захоплено говорила, а я не могла повірити, що вона виросла, адже ще вчора питала у мене дозволу на все, а тепер я їй не потрібна, вона вже сама все знає.
– Доню, ти ж знаєш, що там може бути? Я не дозволяю!
– Мамо, мені двадцять!
– Все одно не дозволяю їхати так далеко!
Далі донька в сльози, мовляв, всі вже давно з хлопцями живуть, тільки вона одна така.
– Бо ти мене так виховала!, – дорікнула мені вона.
Я сіла від несподіванки, як «так»? Я її виховувала в любові, від дня її появи до тепер, вона – в коконі моєї любові.
– І взагалі, мамо, тобі пора мене відпустити у всіх сенсах, бо ти ще молода жінка і ще можеш собі когось знайти. Поїдь кудись на курорт, познайомся з кимось.
– Але я відкладала тобі за рік заплатити, куди я поїду на тисячу гривень?
– Мамо, та придумай щось. Все, я поїхала.
І все, закрилися за нею двері, закрилися двері за моїм щастям.
Я не була заміжня, коли на першому курсі інституту зрозуміла, що при надії. Хлопець очима закліпав і сказав, що не готовий до такого і я маю сама щось вирішувати. Добре, що мої батьки все зрозуміли і я взяла академку. Відколи я взяла Ліду на руки, відтоді моє серце стало безмежним джерелом любові для неї. Я собі сказала, що маю для своєї доні звернути гори і так і зробила, мені все було в радість. Батьки допомогли з орендою квартири, я довчилася на заочному, але працювала не за спеціальністю, проте зарплата була хорошою.
Мені вистачало на себе всього кілька речей – крем, шампунь і щоб ноги не мерзли та не промокали, тому взуття я завжди вибирала дороге, а там піду на гуманітарну і одягнуся, головне, щоб для доньки на все вистачало.
Як вона так швидко виросла – я не розуміла, адже я ще й життя не прожила, а вона вже починає своє.
Я кинулася до дзеркала, бо ж я думала, що попереду ще буде щось, якесь кохання і родина. На мене дивилася звичайна жінка, тисячі таких ходять по наших вулицях, живуть заради якогось одного шансу, якого треба просто дочекатися.
Я навіть не могла собі сказати, чого я хочу в житті. Спочатку подумала, що хочу купити собі каву, але потім отямилася: за такі гроші я куплю пачку і питиму цілий місяць. Може, піти в ресторан? Але ж треба гарно одягнутися, а це кілька тисяч гривень, то я краще куплю продукти в магазині і вдома зготую щось ресторанне – все ж дешевше.
Думала, піти в кіно, але за такі гроші можна купити підписку на місяць і сидіти собі в зручній піжамі вдома.
Виходить, все зроблено для того, щоб можна було бути щасливим вдома, навіть самому, але ж чому нема того відчуття щастя?
З подругою б зустрілася, але ж у неї мала дитина, не зручно її турбувати, хай відпочине без моїх одкровень.
Звичайно, не треба було аж так на себе напосістися, бо вибрала б тоді не автобусний тур, а щось комфортніше, але тоді якась я не витримала:
– Негайно їдь кудись!
Я ще спромоглася вплинути на цю бурю емоцій дешевим туром Європою, а далі як в тумані: купила, прибігла на рейс, щось забула, але вже. Я наче дивилася фільм з середини: всюди гарно, гамірно, люди усміхнені, тільки ми, наче від чогось біжимо, спішимо… Там і познайомилася з Олегом… Теж вирішив змінити життя і більше не хотів нікуди їхати.
– Це моя перша і остання авантюра, – сказав він вголос, а я в той момент додала:
– І моя.
Ми зустрілися поглядами і закохалися.
Донька, до речі, з тим хлопцем розійшлася, бо він забагато хотів і я рада, що моє виховання дало свої плоди.
Ще знайде своє щастя, як я.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
