І я була молода і вірила в кохання в хаті з лободи, але то, коли ви двоє, то ще можна не звертати увагу де ти живеш і що їж, але, коли вже є діти, то хочеться аби вони жили в комфорті і ситості.
Мій чоловік не міг цього забезпечити та й час тоді був такий, що сезон на заробітках обходився в триста доларів, а за ті гроші нічого й не можна було купити.
Тому я радо поїхала сама на заробітки і не просто заробляла гроші, а передавала такі сумки сюди з усім, від їжі до одягу, що можна було одягнути ціле село.
Моя донька мала все найкраще і наймодніше, і я свідомо купувала їй все аби хоч так компенсувати відсутність мами на дні народженні чи шкільному святі. На початку двотисячних вона пішла вчитися, а я їй купила квартиру і повністю оплатила навчання.
З чоловіком на той момент ми вже не жили разом і я хоч і мала якісь дружні до нього почуття, бо ми ж прожили разом десять років, але як чоловік, як сильний і надійний партнер, він давно для мене перестав існувати.
І на чужині я не мала нікого. Спочатку не хотілося нікого й на крок до себе підпускати. А потім раптово мені стало сорок, а далі й п’ятдесят і вже стільки українок сюди приїхало, що розраховувати на гідного чоловіка вже не було як.
Тому я всю себе сконцентрувала на доньці і на її щасті.
Яке я пишне весілля їй справила і як тішилася, що вона вже при надії і в мене буде онук або онучка!
Я вирішила більше нікуди не їхати і хоч так стати дотичною до щастя доньки, дати всю свою любов її дитині.
Але після появи малюка, моя Оля почала вимагати від чоловіка дорогого подарунка за появу сина.
– Іншим жінкам чоловіки за сина дарують машини, а ти мені якогось персня купити не можеш? Що ти за копійки в дім приносиш? Як на такі гроші жити?
І вона не добирала слів. Мій зять Ігор працював в університеті в секретаріаті деканату і не мав високої зарплати, а донька моя змалку звикла, що у неї все найкраще – одяг, прикраси, парфуми, їжа, виконуються всі її забаганки.
– Та мама мене краще за тебе забезпечує! Який ти чоловік? навіщо я взагалі за тебе заміж вийшла?
Вони жили в квартирі, яку подарувала доньці я і там був ремонт, який теж оплатила я. На онука я грошей не жаліла: колиска, коляска, одяг, догляд – все на мої гроші, а зять нічого не міг дати, то правда.
Але я ж бачила, що Ігор любить мою доньку, я ж уже вмію таке розпізнавати. Розумієте, любов вона не купується за гроші, бо якби це було так, то я б уже її мала. А моя донька бере і відкидає цю любов, бо у подруг краще, ніж у неї.
Я вирішила знову поїхати за кордон аби доньці допомагати, але при цьому я надсилаю гроші і зятеві аби він міг купити те, що донька хоче.
Зараз, коли я з нею спілкуюся, то чую, що вона дуже щаслива, бо Ігор почав гарно заробляти. А я тільки хмикаю, адже це мої гроші.
Вже у них і машина своя, а я ще й далі тут і молю Бога аби дав мені сили і здоров’я ще довго працювати, бо діти без мене не проживуть.
Інколи думаю, що так чинити не правильно, але як правильно? Дивитися як мій онук ростиме без люблячого батька, а моя донька буде шукати нового чоловіка, який не прийме її дитину?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
