З дитинства я водночас і пишалася своїм батьком, і соромилася. Він був талановитим музикантом, викладав у музичній школі, був солістом гурту. Про нього писали газети, розповідали по місцевому радіо і телебачення. Соромно мені було, коли він занадто веселенький приходив додому, коли йому постійно телефонували якісь жінки, а мама докоряла за невірність.
Моя найближча подруга мала такі ж переживання через тата-художника, який захоплювався красунями, портрети яких малював, покидав родину задля коханки, потім перепрошував дружину, повертався в сім’ю до наступних своїх походеньок.
В юності я вважала, що найнадійніші для сімейного життя чоловіки – це служителі закону і духовні особи. Адже судді та адвокати не можуть бути невірними та безвідповідальними насамперед до своїх дружин і дітей. І священники, вінчаючи пари, і самі одружуючись, даючи обітницю вірності дружині перед Лицем Бога, не сміють порушувати клятву. Як же я помилялася!
Чи я передивилася фільмів про наших доблесних правоохоронців, чи сама створила образ високоморальних служителів закону – важко сказати. Але ідеал свій я зустріла, познайомившись із випускником академії Леонідом, і повірила, що наш шлюб витримає перевірку часом. Я навіть умовила свого Лева повінчатися в храмі, щоб скріпити наш сімейний союз обітницею вірності та любові.
Раніше за мене вийшла заміж за студента-богослова моя шкільна подруга Оля. Її Дмитро вже висвятився і своє перше Таїнство Подружжя вділив нашій з Леонідом парі. Ми обидві були надзвичайно щасливі і сповнені надії на любов, мир і злагоду в наших родинах. На жаль, гірко помилялися.
Оля стала мамою трьох чарівних донечок, що мали потяг, як і вона в дитинстві, до танцю. Але батько не дозволяв відвідувати танцювальний гурток, мотивуючи його частими переїздами з парафії в парафію, а мама не сміла йому заперечувати. Татове слово було законом, котрась не послухала – тиждень без смартфона, та й Інтернет батьком був контрольований, а вимоги до навчання надмірні – тільки високі оцінки. Оля не витримала. Скориставшись, що чоловік на Всенічній Службі, зібрала дівчаток і тайкома поїхала до батьків. Згодом їхнє подружжя таки розлучилося.
Ми з Льонею виховували єдиного сина Віталія, правильніше сказати, тільки я займалася нашим хлопчиком. Поки чоловік підіймався по службовій драбині, я старалася розгледіти здібності Віталика й дати можливість йому розвиватися. Син любив музику, очевидно, успадкував від дідуся. Я записала його до музичної школи, але потрібно було купити музичний інструмент, а коштів мені не вистачало. Льоня вважав це несерйозною забаганкою, тож на його допомогу я й не сподівалася.
Щоб хоч якось реалізувати музикальні здібності сина, я віддала його в Центр творчості на гопак. Мій благовірний думав тільки про кар’єру і зовсім не цікавився успіхами Віталика. А коли дослужився до майора, трохи заспокоївся, згадав, що в сім’ї підростає майбутній захисник Вітчизни і вирішив перевірити, чи справжній буде з нього мужчина.
– Що?! Танці?! Ви з мамою геть несерйозні! На бокс тобі треба чи на дзюдо, – не на жарт розійшовся Леонід.
– Але ж, тату, гопак – це ж як спорт. Тут і сила, і витривалість потрібні, – спробував заперечити Віталик.
– Навіть чути такого не хочу!
Тут втрутилася я:
– Давай підемо з тобою на концерт, де виступатиме Віталик. Сам переконаєшся, який то прекрасний танець. Гопак – то восьме чудо світу.
– Виростила з хлопця маминого синочка. І не збираюся я з тобою нікуди ходити. В дзеркало поглянь, яка ти стала.
Це була остання крапля. Я не хотіла дальше терпіти і його абсолютну до нас із сином байдужість, і його романи, на які мені наші «доброзичливці» натякали, але я закривала на це очі, надіючись, що спам’ятається колись. Залишалася неприємна процедура розлучення. Та поки я збиралася з думками й готувала документи, Леонід випередив мене із позовною заявою та умовою, що син залишається з ним. Це ж треба було виставити себе таким гоноровим, що ініціює розірвання шлюбу задля блага дитини.
Незважаючи на зв’язки Леоніда, суд залишив сина зі мною. З батьком Віталик спілкується, і це завдяки моєму вихованню, але жодного разу не виявив бажання проживати з татом.
Я позбулася ілюзій щодо професії чи сану, які можуть гарантувати вірність і повагу в родині. Чи ви згідні зі мною?
