Без дітей і без друзів проходили мої дні. Зрідка навідувалася до батьків, але сама бачила, що вони знову за мене переживають, як у вісімнадцять…
– І що далі будеш робити? Чекати онуків, – питала мене мама.
– Мамо, я цілком щаслива. Що ти знову від мене хочеш?
– Щоб поруч була надійна людина, щоб заговорити було до кого!
Я тільки рукою махнула – я вже й не знаю, як це з чоловіками говорити, як усміхатися до них, жартувати… Та й для чого мені це все? А як попадеться такий, як Вадим?
Що тоді?
Напевно, так буває,що, коли ти вже дозрів, то й знаходиться саме та людина.
У мене поламалася машина і я відігнала її в сервіс, там і познайомилася з Ігорем. Він був неговіркий, практичний і дуже наполегливий.
Мама тільки руками сплеснула, що більше непідходящого чоловіка за професією годі було найти.
– Слюсар? Ти вмієш здивувати!, – тільки й сплеснула руками.
А я просто була певна, що ця людина буде поруч.
Але діти були іншої думки:
– Мамо, – супила брови Світлана, – Для чого він тобі здався? Тим більше слюсар? Нікого кращого не було?
– Мамо, – й собі син додавав перцю, – Я не хочу жити з якимось чужим чоловіком в одному домі!
– Ви й не будете. А я переїду до Ігоря. Матимете квартиру і будете жити, як дорослі.
Ігор теж давно був сам, застукав жінку з іншим і відтоді нікому не довіряв. Квартиру поділили, а дітей не було. Йому було сорок і теж самотність почала надокучати, а тут я з машиною…
Проте, я поставила умову – ніяких узаконень шлюбу, у мене вже один був і нехай ми просто живемо та насолоджуємося життям.
Він погодився і стали ми жити. скажу вам, що шкодую, що не зустріла його раніше… Він був такий турботливий і уважний… Для чого я стільки років змарнувала з егоїстом, щоб закрити себе для всіх? Не розумію.
Але згадай і ось воно – Вадим об’явився. Знайшов дітей через інтернет і вони собі любесенько спілкуються, ба більше того – діти запросили його пожити у моїй квартирі! Я, коли це почула, то просто не могла зрозуміти, як вони могли все пробачити і впустити цю людину в своє життя.
– Тато – хороший і прикольний, – сказав син, – То просто ти не давала йому з нами спілкуватися.
Я не могла потерпіти такої зради від дітей.
Мені хотілося бігти і витягувати його з квартири за вуха… Скільки років нічим не допоміг, а тут татко року об’явився.
Але Ігор мені порадив інше.
– Ти розміняй квартиру і кожному з дітей по однокімнатній буде. Повір, скоро вони татка футболитимуть від одного до другого…
Я погодилася і почала шукати варіанти, а на сімейних зборах оголосила, що кожен тепер матиме квартиру і треба переїхати якнайшвидше.
– За ремонт питайте грошей у тата, може вам і дасть.
Я обрубала всі кінці і дала дітям самим зрозуміти, який батько є, єдине, що не хотіла аби сина Вадим втягнув в свою згубну звичку.
– Це я беру на себе, – сказав Ігор і таки пояснив колишньому чоловікові, що не треба жартувати зі здоров’ям сина.
З того часу минуло довгих п’ять років, були моменти, що мені хотілося вити від розпачу, бо діти прийняли батька, а мене сторонилися. Допомагало лише те, що біля мене був Ігор і підтримував та розраджував.
А ще… У мене з’явилася ще одна донечка…
Ігор, коли дізнався, то одразу потягнув мене реєструвати шлюб:
– Наша дитина має рости в повній родині!
Той час хоч і був для мене фізично важким, але з Ігоревою підтримкою.
Діти прийшли на хрестини, мої батьки і батьки Ігоря. У нас була справжня велика і щаслива родина.
Згодом, син привів до мене знайомитися з його дівчиною, а батько кудись поїхав, бо Світлана вже жила зі своїм хлопцем в своїй квартирі.
Вони приходять і радо бавляться з Софійкою, яка є нашою спільною радістю, яка всіх об’єднала і помирила.
Фото Ярослава Романюка.