fbpx
Історії з життя
Вадим об’явився. Знайшов дітей через інтернет і вони собі любесенько спілкуються, ба більше того – діти запросили його пожити у моїй квартирі! Я, коли це почула, то просто не могла зрозуміти, як вони могли все пробачити і впустити цю людину в своє життя

Без дітей і без друзів проходили мої дні. Зрідка навідувалася до батьків, але сама бачила, що вони знову за мене переживають, як у вісімнадцять…

– І що далі будеш робити? Чекати онуків, – питала мене мама.

– Мамо, я цілком щаслива. Що ти знову від мене хочеш?

– Щоб поруч була надійна людина, щоб заговорити було до кого!

Я тільки рукою махнула – я вже й не знаю, як це з чоловіками говорити, як усміхатися до них, жартувати… Та й для чого мені це все? А як попадеться такий, як Вадим?

Що тоді?

Напевно, так буває,що, коли ти вже дозрів, то й знаходиться саме та людина.

У мене поламалася машина і я відігнала її в сервіс, там і познайомилася з Ігорем. Він був неговіркий, практичний і дуже наполегливий.

Мама тільки руками сплеснула, що більше непідходящого чоловіка за професією годі було найти.

– Слюсар? Ти вмієш здивувати!, – тільки й сплеснула руками.

А я просто була певна, що ця людина буде поруч.

Але діти були іншої думки:

– Мамо, – супила брови Світлана, – Для чого він тобі здався? Тим більше слюсар? Нікого кращого не було?

– Мамо, – й собі син додавав перцю, – Я не хочу жити з якимось чужим чоловіком в одному домі!

– Ви й не будете. А я переїду до Ігоря. Матимете квартиру і будете жити, як дорослі.

Ігор теж давно був сам, застукав жінку з іншим і відтоді нікому не довіряв. Квартиру поділили, а дітей не було. Йому було сорок і теж самотність почала надокучати, а тут я з машиною…

Проте, я поставила умову – ніяких узаконень шлюбу, у мене вже один був і нехай ми просто живемо та насолоджуємося життям.

Він погодився і стали ми жити. скажу вам, що шкодую, що не зустріла його раніше… Він був такий турботливий і уважний… Для чого я стільки років змарнувала з егоїстом, щоб закрити себе для всіх? Не розумію.

Але згадай і ось воно – Вадим об’явився. Знайшов дітей через інтернет і вони собі любесенько спілкуються, ба більше того – діти запросили його пожити у моїй квартирі! Я, коли це почула, то просто не могла зрозуміти, як вони могли все пробачити і впустити цю людину в своє життя.

– Тато – хороший і прикольний, – сказав син, – То просто ти не давала йому з нами спілкуватися.

Я не могла потерпіти такої зради від дітей.

Мені хотілося бігти і витягувати його з квартири за вуха… Скільки років нічим не допоміг, а тут татко року об’явився.

Але Ігор мені порадив інше.

– Ти розміняй квартиру і кожному з дітей по однокімнатній буде. Повір, скоро вони татка футболитимуть від одного до другого…

Я погодилася і почала шукати варіанти, а на сімейних зборах оголосила, що кожен тепер матиме квартиру і треба переїхати якнайшвидше.

– За ремонт питайте грошей у тата, може вам і дасть.

Я обрубала всі кінці і дала дітям самим зрозуміти, який батько є, єдине, що не хотіла аби сина Вадим втягнув в свою згубну звичку.

– Це я беру на себе, – сказав Ігор і таки пояснив колишньому чоловікові, що не треба жартувати зі здоров’ям сина.

З того часу минуло довгих п’ять років, були моменти, що мені хотілося вити від розпачу, бо діти прийняли батька, а мене сторонилися. Допомагало лише те, що біля мене був Ігор і підтримував та розраджував.

А ще… У мене з’явилася ще одна донечка…

Ігор, коли дізнався, то одразу потягнув мене реєструвати шлюб:

– Наша дитина має рости в повній родині!

Той час хоч і був для мене фізично важким, але з Ігоревою підтримкою.

Діти прийшли на хрестини, мої батьки і батьки Ігоря. У нас була справжня велика і щаслива родина.

Згодом, син привів до мене знайомитися з його дівчиною, а батько кудись поїхав, бо Світлана вже жила зі своїм хлопцем в своїй квартирі.

Вони приходять і радо бавляться з Софійкою, яка є нашою спільною радістю, яка всіх об’єднала і помирила.

Початок історії тут Зібрала його речі в викинула. Стояла і з полегшенням бачила, що він йде і каже, що не вернеться, а я раділа, що не прийдеться вислуховувати ще раз про себе, що я знову при надії. Батькам нічого не сказала, а крутилася, як могла, щоб і дітей глядіти, і на роботу ходити

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page