Катерина та Вадим давно живуть разом, проте про весілля пара не задумувалася, відтягували, бо робота в міськраді Полтави, та й так всіх все влаштовує. Аж тут війна – вони обоє в ТрО, обоє на фронт і тут Вадим вирішив, що відтягувати далі не можна.
Катерина історію освідчення розповідає більш романтично.
«Я саме проводила на полігоні заняття з тактичної медицини, коли мій побратим із частини зателефонував і сказав терміново збиратися. Дуже швидко, пролітаючи блокпости, ми прибули до волонтерського штабу. Думаю: «Певно, хлопців зараз будемо збирати на передову». Раптом товариш зник, а на ґанку я побачила свого Вадима, який прямував до мене із коробочкою, а за ним позаду йшли друзі. І тут він став на коліно. Я запитала: «Тобі прийшло бойове розпорядження?» Він відповів, що так», – пригадує вона.
А далі Вадим знову проявив твердість – якщо так, то через півтора години прошу бути в центральному РАЦСі.
«Я була шокована: я тільки з навчань на полігоні, під нігтями багнюка, волосся теж не першої свіжості! Але все складалося якимось магічним чином: у салоні краси, в якому завжди повний запис, знайшлося віконце, і мені за 40 хвилин зробили зачіску і манікюр, у подруги ні звідти, ні звідси знайшовся гарний відріз довгого фатину (такий собі вельон), з салону мене на червоному BMW забрав хлопець подруги, а під РАЦСом саме в цей час опинився наш улюблений фотограф, який і зробив нам ті чарівні світлини. Ми обмінялися обручками, які сьогодні носимо біля серця. Все склалося, як у казці. І якби мене хтось запитав, що є для мене ідеальним весіллям, то це було саме наше весілля. Іншого я собі й не уявляю», – сміється Катерина.
Далі романтика була поставлена на паузу і єдина можливість зустрітися і побути разом за цей час, стала фото сесія для Еlle.
«Такою миттю-феєрверком, окрім нашого весілля, стала також ця поїздка до Львова. І я зовсім не перебільшую. Тому що завдяки цій фотосесії ми побачилися з чоловіком. Ніколи не забуду ту мить, коли я одягнула під берці цю ніжну коротку сукню. Дякуємо вам за весільний подарунок, справжній медовий місяць: спільна ротація до Львова стала для нас найромантичнішим побаченням у житті», – каже Катерина.
Катерина каже, що зараз вони є один для одного великою підтримкою, тому не ниють у слухавку та прямо кажуть, коли не мають сили говорити.
«Сьогодні ми повернулися у квітково-цукерковий період: тільки-но з’являється інтернет, і тобі надходить на телефон «Я тебе кохаю», «Ти в мене найкраща», «Я за тобою сумую». Це завжди викликає посмішку», – каже вона.
Вадим каже, що колись більше думав про роботу, а зараз мріє про велику родину.
«Зараз цінується кожна крихточка, хоча дотримуватися якихось традицій сьогодні складно. Комусь це може здатися занадто простим, але для нас є дуже символічною тема кави, адже завдяки їй ми й познайомилися. Вадим дуже любить каву, а я на той час мала маленьку затишну кав’ярню в центрі Полтави. І так до сьогодні: він п’є капучино з двома ложками цукру, а класичний або капуоранж влітку. Наша маленька, але дуже тепла традиція», – резюмує Катерина.
За матеріалами Еlle «Три історії кохання під час війни».
Фото: колаж зі світлин Еlle.
