Валентина саме обирала на сайті ліжечко для майбутнього онука, як у вікно постукав хтось. Жінка здивувалась, адже про те, що дзвінок не працює знали лиш свої. А хто б то міг бути зі своїх о такій порі? На порозі син стояв із торбою речей: “Поки у вас поживу, мамо, – буркнув неохоче, – Хай подумає, що їй важливіше: шуба, а чи я”.
Роман, син Валентини і Євгена, відгуляв весілля ось, лиш у квітні. Молоді зустрічались три роки, навіть жили разом, але до весілля все діло не доходило, хоч і кликали батьки уже скоріше.
А це, тест дві смужки показав і вирішили обоє, що зручніше буде, якщо дитя з’явиться у офіційній сім’ї. Ніякої романтики, сухий прагматизм. Розписатись думали без урочистостей, але ж де там, забажали батьки свята.
Ох, тричі Валентина пошкодувала про те весілля. Бо то лиш сказати “забава” а скільки нині грошей потрібно? Все, що відкладала роками пішло, ще й у позички зайшли. Добрих два роки віддавати, а ще ж і онук ось скоро на світ повинен був з’явитись.
Зі сватами наперед домовились хто і що купує для онука, аби нічого зайвого і всього вдосталь. Валентині із чоловіком випало ліжечко придбати. Невістка просила не надто велике і мобільне, аби могло по кімнаті їздити. Ось і сиділа Валентина за комп’ютером у пошуках найкращого першого ліжечка для онука. Не легка то справа, як виявилось.
Аж тут у вікно син постукав. Валентина була щиро здивована побачити його у себе на порозі. Як не як, а триста кілометрів відділяло його від дружини. А тут ще й речі в руках:
— У вас поки поживу. – буркнув син, – Хай добре собі подумає, що їй важливіше: я, а чи ота шуба.
Валентина здивовано руками сплеснула. Ну яка шуба, кому важливіша? Давай сина питати, а той і пояснювати нічого не бажає. Ледь вмовила розповісти.
Виявилось, що у Тетяни, – невістки їхньої, у сім’ї така собі традиція: чоловік дарує дружині шубу при виписці. Так дід робив, батько і брат Тетяни. Того ж вона і від чоловіка свого чекала.
— Мам, ну яка шуба, куди? Показує мені ту, що обрала – 50 тисяч. Ну це реально узагалі, сама подумай? Тут боргів вище даху, аби розплатитись, а вона просить 50 тисяч викласти на корм для молі.
Валентина сина заспокоїла, пообіцяла зі свахою поговорити і Тетяну трішки приструнити. Однак, те що почула від нової родички її глибоко вразило:
— Так і має бути. Ну то й що що борги? А чи він свою жінку не любить і не шанує? Чим Тетяна від мене, чи від невістки моєї гірша? Він тепер голова родини, мусить дбати про сім’ю, а не боргами прикриватись. До мами жалітись побіг. І не соромно вам до мене дзвонити?
І проти того Валентина, аби через якесь хутро сім’я розпадалась, але ж і не в одному хутрі справа. Оті слова свахи у вухах так і стояли “так і має бути, мусить дбати”. Зараз шуба, а далі що син буде “мусити”?
А Тетяна теж на принцип пішла, та й мама там підігріває :
— Шуба, – каже донці, – то не одне лиш хутро. То вдячність чоловіка за те, що ти йому сина подарувала. А то, виходить, що й не шанує тебе, не любить, не цінує.
Поки окремо живуть, кожен стоїть на своєму. До появи на світ малого залишились лічені тижні.
І хто ж у цій ситуації не правий? Хто мусить поступитись: Роман забути про те, що ще за весілля кілька тисяч доларів віддати треба, а чи Тетяна повинна зважити на ситуацію?
Головна картинка ілюстративна.
12/07/2023
