fbpx
Без категорії
– Василино, не лізь у моє життя. Анжела також тобі не подобалася. Ти навіть після cмерті не сказала про неї доброго слова. Турбуйся ліпше про себе. Заміж тобі пора. Марта не могла більше слухати цю розмову. Тихенько зачинила за собою двері

Автор – Ольга Чорна (журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”). За матеріалами – Наш День.

Оселя Мартиних батьків стоїть на горбку. Здаля здається, що за комин під час вітрів перечіплюються хмари. А влітку, розморені сонцем, хмаринки влягаються на теплу черепицю. Великий котяра муркає їм свої улюблені пісні. І одним оком підглядає за Мартою: чому вона часто буває сумна? А вечорами зупиняється край дороги і довго дивиться у світ.

…Польові коники, перед тим, як узятися за скрипочки і смички, приміряли зозулині черевички. Марта усміхнулася. Коли вона була маленька, покійна бабця розповідала багато цікавинок. Дещо забулося. А про зозулині черевички пам’ятає…

Марта переповідала бабусині байки Денисові. Йому сподобалося про зозулині черевички. І коли освідчувався їй у коханні, разом із гоноровими трояндами подарував непоказні польові квіти, що пахли пшеницями і ще не стиглим липнем. Щоправда, жмут зозулиних черевичків, трішки соромлячись, простягнув їй Денисів син – п’ятирічний Владислав.

…Їхня зустріч видалася банальною – біля магазину. Владислав розбив коліно. Його плач, здавалося, заглушував клаксони автомобілів. Марта, як і годиться медсестрі, кинулась надавати допомогу маленькому потеpпілому.

– Хай мама вдома ще раз промиє ранку, – зверталася чи то до сина, чи до батька «рятівниця». – Це зовсім не боляче. Трішки пощипає.

– А ви… ви не могли б… ще раз промити ранку? – невпевнено запитав батько малого.

– Мамині руки – найкращі ліки, – мовила Марта і подмухала на розбите коліно.

– Розумієте, у нас… е-е-е… нема матері.

Дві пари очей одночасно глянули на Марту.

– Дружина помеpла. Рік тому, – пояснив молодий чоловік.

– Звісно, звісно я допоможу. Я ж медсестра. Адресу лише продиктуйте.

Марта винаймала з подругою помешкання неподалік від будинку, де жив Денис із сином.

Розбите коліно майже загоїлося. Але Денис просив прийти й глянути, чи все гаразд. Йому сподобалася дівчина. І Владислав подружився з медсестрою.

У неділю, коли Марта гостювала в Дениса, у двері подзвонили.

– Мабуть, моя сестра.

Малий глянув на тітку з осторогою.

– Василино, це – Марта. Я розповідав тобі про нашу пригоду. Марто – це моя рідна сестра.

Василина з ока, оцінююче, глянула на дівчину. Нічого не сказала. Обернулася й пішла на кухню. Денис здвигнув плечима. «Перепрошую», – мовив і подався услід за сестрою.

– Нова сестриця-жалібниця? – шпетила брата Василина. – Хто вона? Медсестра? Із села? Квартиру винаймає? Бігає допомагати? До сина твого добре ставиться? Знаю я таких. На добро твоє око поклала. А що? Чотири кімнати. Хлібна робота. Тесть добром поділився. Ти – багатий удівець.

– Марта про мої статки і справи взагалі нічого не знає. При чім тут це?

– Як старша сестра, мушу дбати про тебе. І оберігати від таких… медсестер…

– Василино, не лізь у моє життя. Анжела також тобі не подобалася. Ти навіть після cмерті не сказала про неї доброго слова. Турбуйся ліпше про себе. Заміж тобі пора.

Марта не могла більше слухати цю розмову. Тихенько зачинила за собою двері.

Денис зателефонував одразу, коли пішла сестра. Вибачався, мовляв, характер у Василини складний. Ніхто з нею ужитися не може.

Марта з Денисом зустрічалися трішки більше року. А потім Денис із п’ятирічним Владиславом освідчилися їй.

Василина перестріла Марту, коли та поверталася з роботи.

– Заміж за мого брата зібралася? Ну-ну! Братове добро хочеш загребти? Що він у тобі, cелючці, знайшов? Красу? А кому вона без грошей потрібна? Не ти перша, не ти остання захотіла «пошкодувати» вдівця і його малого. Бачила б, які кралі на нього очима стріляють. Не рівня тобі. Є там одна… Не чекай, поки він передумає з тобою одружуватися. Колись Денис так уже вчинив. Думаєш, він Анжелку в дружини взяв? На статках її сім’ї одружився! Він і з тобою, і… ще з однією крутить. Для чоловіків – це такий вид спорту: насолоджуватися маленькими перемогами над великими дуpепами. І мій брат – не виняток.

Василина дістала фотографії, на яких Денис – у товаристві розкішної брюнетки.

– Бачиш? Ось вона й стане його дружиною. Вона, а не ти.

– Я вам не вірю.

– І не треба, – байдуже кинула Василина й пішла геть.

…Ох, ці фото! Він так захоплено й ніжно дивився на красуню-незнайомку!

Після ночі сліз і вагань Марта зателефонувала Денисові:

– Ми повинні припинити наші стосунки. Я… Я не зможу стати матір’ю твоєму синові…

Марта картала себе: Владислав ні при чім. І шкодувала. Й ненавиділа. Бо ж любила обох – батька й сина. І вони її, здавалося, також…

…Марта без кохання вийшла заміж. Невдовзі розлучилася. Від шлюбу залишилася донечка Наталя.

У день вісімнадцятиліття донька запросила додому подруг і друзів. Марта спекла Наталин улюблений торт «Наполеон», інші смаколики. Повернулася з роботи пізно. Гостей уже не було. Донька хвалилася подарунками. А Марта не могла відвести погляду від жмутика зозулиних черевичків, що скромно стояли поміж великих троянд і дрібненьких трояндочок.

– Наталю, чиї ці квіти?

– Ой, мамо, шкода, що тебе не було. Познайомила б зі своїм хлопцем. Владиком. Ми зустрічаємось. Ці квіти любить його батько. У нього була якась романтична і тpагічна історія. Владик також романтик. Навіть вірші пише. Але нікому їх не показує, крім мене. Він живе з батьком. Його мати помepла, коли був зовсім маленький. До речі, Владик закінчив наш університет. Працює на батьковій фірмі менеджером. А ще йому подобається мандрувати і він гарно фотографує. Кажу йому: давай, організуємо виставку твоїх фоток…

– Як звати Владикового батька?

– Денис.

– І… і він не одружився вдруге? – чужим голосом запитала Марта.

– Не одружився. Він її кохав, а вона його – ні.

– Це неправда!

– Що?..

…Марта не знала, що Дениса все життя болить її фраза: «Я не зможу стати матір’ю твоєму синові». Ці слова зупиняли його, коли хотів познайомитися або його знайомили з якоюсь жінкою. Як і не знала, що на фото була двоюрідна сестра Денисової покiйної дружини. Анжелі запропонував заміжжя, бо кохав її. І ні з ким перед цим не передумував одружуватися. А Василина так і не зізналася братові, що мала колись розмову з Мартою.

…Марта знову пекла улюблений Наталин «Наполеон» та інші смаколики. Завтра доньці дев’ятнадцять.

– Мамо, у мене приємний сюрприз. Владик проситиме моєї руки. Він прийде зі своїм батьком. Денис Маркович хоче познайомитися з тобою.

Читайте також: Лариса не взяла на весілля в матері жодної копійки. – Мені тато дав! – злісно кинула. – І, взагалі, якщо на забаву не прийдеш, плакати не буду. А свою убогу квартиру можеш заповісти безхатченкам. Я буду жити в Женьки. Ти невдаха, мамо. Відколи розлучилася, жоден чоловік на тебе оком не кинув. Не сучасна зовсім. Вічно сидиш у звітах, цифрах. До речі, на твоїй роботі знають, що ти «допомагаєш» з бухгалтерією деяким підприємцям? Чесна ти наша

– Ми знайомі, – прошепотіла Марта.

Наталя цього не почула. Вона, наче мале дівчисько, пострибала у свою кімнату приміряти новий костюм улюбленого коралового кольору. А Марта взялася приміряти завтрашній день.

За матеріалами – Наш День.

Автор – Ольга Чорна (журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”).

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook