Вчора ввечері заїхав на заправку, краєм ока помітив, що в зоні кафе стоїть бабуся, тихесенько їсть пиріжок, але весь час дивиться на вітрину з випічкою.
Підходжу до неї, питаю:
– Що вам з солодкого найбільше подобається?
– Я і не знаю навіть, не пробувала, запитайте у продавщиці, вона зараз підійде …
– Та я не собі, я вас хочу пригостити!
Вона так засоромилася спочатку, але потім трохи недовірливо підійшла до вітрини і сказала, що із задоволенням спробувала б круасан, але от тільки не знає який з двох вибрати, з шоколадом чи вишнею.
Загалом, купив я їй обидва і ще чаю, і вона така задоволена була, і мені самому відразу теж так тепло стало.
Зараз думаю, що звичайно треба було їй щось з собою прикупити, але в той момент все занадто швидко відбулося, само собою, по ходу, без осмислення того, що відбувається.
Вчора, я не побачив в цьому нічого, що дало б привід поділитися з вами, допомога по суті дріб’язкова і сума мізерна, але вранці відкрив Фейсбук і мені відразу на очі потрапила давня історія про хлопчика і фломастери, і я зрозумів, що ця історія має право бути розказана, будучи частиною великого ланцюжка добра:
Зайшла в супермаркет. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненько, але чистенько.
Чудовий такий хлопчисько. Видно було, що йому чогось хочеться, але не просить.
Поки мама копалася в кошику з УЦІНЕНИМИ дрібницями, він обережно взяв коробку з фломастерами, погладив, понюхав і поклав на місце.
Потім помацав якісь наклейки і зітхнув … так важко, як дідок. Жінка нахилилася і тихесенько сказала: немає грошей, синку. А він тільки мовчки кивнув. І ще … на ньому була така жалюгідна шапочка з вушками .. зовсім дитяча.
Серце стиснулося.
Кілька секунд подумала … метнулася по залу, накидала в пакет ці фломастери, наклейки, коробку пластиліну і різні хлопчачі радості. Задумалася – а як віддати, щоб не образити? Справа тонка.
Читайте також: Зайшла в магазин. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненько, але чистенько
Дочекалася, коли мама стала в касу, підійшла до нього і бадьоренько кажу: «Привіт, хлопчику! Сьогодні день шапочок з вушками. Ти не знав?! Ну як же так? Ми проводимо конкурс на кращі вушка. Ти виграв, ось тобі приз!».
Він так на мене подивився …
Незнайома мені дитина, з благоговінням і вірою в чудеса, отримала своє маленьке дитяче щастя …
Правильно кажуть: все, що ми доброго робимо – ми робимо в першу чергу для себе!
Давайте робити більше добра!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
