– Доню, – казала я Софійці, – Невже нема молодих хлопців, що тобі захотілося такого чоловіка?
– Мені з ровесниками не цікаво, а він вже дорослий і вже знає, що потрібно жінці аби вона була щаслива, – каже донька.
– І що, – питаю я її.
– Щоб її не перетворювали на домогосподарку!, – відказала мені донька.
Я сіла й задумалася – може, й справді? Скільки б цікавих речей я побачила в світі, якби не витрачала купу часу на прибирання і готування…
– Мамо, Орест каже, що для прибирання в домі є клінінгові компанії, для ходіння по магазинах – є доставка їжі, можна закинути в мультиварку продукти, включити таймер – і вже страва готова, поїв і займаєшся улюбленою справою.
Я слухала це, розвісивши вуха, може, дійсно?
Ну, раз весілля,то ж треба вже того «сина» побачити. Наготувала, напекла і стала чекати гостей. Орест приніс квіти, наробив компліментів, яка у мене донька гарна і вся в маму-я й радію.
Попри вибір здорової їжі, він залюбки наминав мої голубці на сметанковій підливі, запихав сирник на розпушувачі і пив каву з коров’ячим молоком.
Все це було геть не дієтичне і зовсім не з магазину.
– Коли й Софійка так готуватиме, я буду найщасливішим чоловіком в світі, – сказав Орест.
Я глянула на доньку, але та й не почула, що сказав майбутній чоловік.
Одружилися вони, весілля було невеличке для своїх. На столах були модні страви і багато прикрас та оздоб.
Мені це не сподобалося, виглядало дуже багато, але насправді, їсти не було що, хіба листки та квіти.
Поїхали молодята на медовий місяць в Туреччину і присилали звідти багато гарних фото. Ну все, я полегшено зітхнула і вже думками була біля онуків: хто буде першим, як його виховувати, в який садок давати…
Я ще сама молода, а такі дурниці в голові…
Вже молодята живуть і все так, як моя донька собі це уявляла: посудомийка миє посуд, клінінгова компанія унітаз, продукти вони замовляють з достовкою або замовляють готові страви чи йдуть їсти в ресторан. Вона не пере його одяг, бо на це є хімчистка і пральна машинка.
– Орест сказав, що коли у нас будуть діти, то він ще й няню найме для допомоги!
Ну, нанотехнології добралися й до нашого райцентру…
А потім якось поламалася посудомийка і майстра довго не було, щоб полагодив.
– Софійко, скільки там тих тарілок – помий так, – сказав Орест.
Далі виявилося, що там серйозна поломка і краще купити іншу, але грошей на нову Орест пошкодував:
– Кохана, у нас зараз з грошима не густо, я забагато витратив на весілля і весільну подорож… Та й витрати на наше спільне життя теж йдуть з моєї кишені.
– Але ж ти сам казав, що моя зарплатня – то мої витрати на мене: косметика, салони, дозвілля з подругами, – образилася Софійка.
Далі Орест почав рахувати, що не треба й клінінгову компанію за кожний раз викликати:
– Кохана, нічого ж не станеться, якщо ти вікна помиєш – зекономиш на занятті з фітнесу.
– Кохана, ти не зайдеш в магазин? Дуже захотілося відбивних, а тобі по дорозі?
– Кохана, не приготуєш таких смачних голубців, як у твоєї мами? як це пів дня сидіти? Включиш собі серіал і дивитимешся і готуватимеш…
В кінцевому результаті, моя донька після роботи мала й готувати, й прибирати і гарно виглядати, а все тому, що вони мали економити, щоб мати на що ростити дітей:
– Кохана, ти ж хочеш дітей? а як ми їх забезпечимо, коли отак гроші туди-сюди витрачати? Адже все можна зробити своїми руками, тим більше, що ти й та хочеш ходити в спортзал – а тут все безкоштовно і ще й економимо.
Через рік моя донька вернулася додому. Але вона все ще впевнена, що жінка не має бути якимось багатофункціональним комбайном вдома, а просто треба, щоб чоловік дуже багато заробляв.
Фото Ярослава Романюка.
