Коли мама сказала, що вона зійдеться з давнім знайомим, то я не була проти, адже жила в іншому місті, у мене вже діти, робота, загалом своє життя. Їздити до мами мені вже важко, бо щодень є якісь нові клопоти і вихідні для мене, то шанс бодай щось зробити вдома, щоб серед тижня було легше: походи в магазин, прибирання, прання…
Мамі всього п’ятдесят сім років, вона ще молода жінка і я думала, що вона таки має знайти собі чоловіка, якщо не змогла зробити цього раніше. Борис мені не сподобався одразу, але ж не мені з ним жити.
– Мамо, ти тільки заміж за нього не виходь, – казала я, – Бо ж навіщо потім ті клопоти зі спадком?
Але вона мене не послухала і маємо те, що маємо, вірніше те, що мені хочеться забути і не бачити.
Мама офіційно розписалася з тим Борисом і почали вони жити у неї. Як жили – я не знаю, наче мали добре жити, раз зійшлися. Я не приїжджала довго, але потім вирішила таки приїхати на кілька днів, щоб побути з мамою.
Мама мені зраділа, звичайно, пригостила моїми улюбленими стравами, ми побесідували про дітей, про роботу і я сказала, що залишуся наніч.
Мама погодилася, але при тому якось зам’ялася, сказала, що має перестелити диван, бо там спить Борис. Мені не дуже хотілося вже на такому дивані спати, але вже, я вирішила мамі допомогти і зайшла в зал, де колись і жила.
Чесно, я такого не сподівалася побачити, коли ми диван зложили: сміття, шкарпетки, запах, крихти.
Мене це вразило, адже мама завжди була просто неймовірною чистюлею, а тут таке.
– Та Борис тут перед телевізором ввесь час проводить, а я йому приношу то бутерброд, то чай і того такі крихти, – почала говорити вона.
Ми прибрали, пропилососили і провітрили кімнату. Прийшов нарешті Борис і я такої грубої мови і відношення давно не бачила. Він не роззирався чи є хтось в кімнаті, а одразу волав про те, що він хоче їсти і мама йму має подати перед телевізором.
– Борисе, у нас гості, – зажебоніла мама, – Поїж на кухні, а Ліля буде в залі ночувати.
– Що? Я де маю телевізор дивитися? Хай спить у твоїй кімнаті, а не на моєму дивані!
Ніякого такту, ніякого бажання сподобатися доньці своєї дружини! Навіть не привітався зі мною, а пішов до зали і розлігся там, чекаючи, коли мама принесе йому на підносі поїсти. А мама й побігла, все приготувала та на піднос і до нього.
Він навіть не приніс все назад, а мама так само пішла і все принесла на кухню. Я кліпала очима.
– Борис втомлюється на роботі, – казала мама, вибачаючись.
– Справді, настільки, що не може вимовити «добрий вечір»? Мамо, я тебе не впізнаю!
– Я сама себе не впізнаю, доню, але ж я дружина, я вже маю старатися зберегти цей шлюб.
У мене просто не стало слів. Я почала дивитися, який останній рейс до мене додому і таки встигла, взявши таксі, на автобус.
Однозначно, що мама навчила цього чоловіка так діяти. Прийняла таку поведінку і довела її до абсолюту.
Вона кілька разів заглядала чи він поїв, щоб забрати піднос з тарілками! Я пригадую, що вона так і зі мною колись робила і я потім дуже багато речей мусила усвідомити, себе перекроїти, аби жити з іншими у мирі і злагоді. Більше не хочу до мами їхати і планую лише телефонувати, бо не хочу бачити те, що вона своїми руками коїть. Чи ви гадаєте, вона може змінитися?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
