Олена знала Сергія, майже все життя. Вони жили у сусідніх будинках, ходили разом у садок, потім навчалися у паралельних класах. Не дружили, просто бачилися, віталися, практично не цікавлячись одне одним. Кожен мав свій світ, своїх друзі та свої інтереси.
Сергієвого батька знали всі в окрузі: він добре грав на акордеоні. Олена бачила Петровича і на шкільній лінійці, і в клубі, і на суботнику. А про весілля й казати нічого. Це й занапастило музиканта—самоучку: жодне свято в наших широтах не обходиться без чарки. Акордеоністу завжди щедро наливали, та давали із собою. Його не стало раптово, музикант був ще зовсім молодим. Сергієві на той час виповнилося 16 років. Приблизно через рік сім’я перебралася до іншого міста.
У Олени в житті все йшло рівно і гладко. Вона закінчила вуз, вийшла заміж за однокласника, народила сина та доньку. Чоловік був майстром на всі руки, навіть у важкі дев’яності, досить непогано заробляв. Біда постукала до хати несподівано. Якось увечері чоловік прийшов з роботи, спустився на прохання дружини у підвал за банкою огірків. Помив руки, переодягнувся, сів у крісло… а через 10 хвилин сім’я осиротіла.
Як вижила, Олена не любить згадувати й досі, хоча минуло вже багато років. Тримали діти. Думати про особисте, шкодувати себе було ніколи. Потрібно було заробляти, готувати, дбати, ставити на ноги двох підлітків. Впоралася: діти виросли, здобули освіту, будують своє життя. У сина вже ростуть двоє своїх, донька півтора роки тому вийшла заміж.
Весілля молодшої подарувало Олені доленосну зустріч. Свято готувала сторона нареченого, мама нареченої була не в курсі, хто запросив на торжество акордеоніста. Він став окрасою вечора: грав віртуозно, легко та невимушено заводив публіку. Беручи участь у веселощах, музикант категорично відмовлявся від чарок, які підносили йому гості.
В якусь мить Олена придивилася: щось у музиканті здалося їй знайомим. Зовнішність, стиль гри, міміка. І раптом – осяяло! Це ж Сергій! Син того самого Петровича. Тільки подорослішав, з сивиною у волоссі.
Звичайно, Олена підійшла:
— Сергію, привіт! Ви мене, певно, не пам’ятаєте – ми з вами ходили в одну школу.
— Привіт. Таке скажеш. Як можна забути першу красуню школи?
Вони були поруч цілий вечір, у перервах згадували дитинство, розповідали про себе. Сергій зізнався, що у шкільні роки поглядав у бік симпатичної сусідки, але вона його навіть не помічала: то з одним однокласником роман крутила, то з іншим.
Сергій тяжко переживав втрату батька. Пішов його стопами, вступив до музичного училища. Грає на багатьох інструментах, але акордеон любить більше за інші. Випивка для нього табу. Проте сімейне життя не склалося. Давно живе один, вже десять років як повернувся до рідного міста.
Коли гості розійшлися, сум і відчуття самотності накрили Олену. Вона раділа, що дочка знайшла своє щастя і розуміла: попереду інше життя. Вона вийшла з кафе, постояла на сходах, слідом вийшов Сергій. В руках він тримав важкий футляр з акордеоном, в очах – жодної краплі втоми. Запросив у гості.
Цілу ніч він тихо грав на гітарі та співав їй свої пісні. Нектар для самотньої душі. Під ранок лягли спати: Сергій у себе в кімнаті, вона на дивані у вітальні. За півроку вони зійшлися, за рік розписалися. Живуть разом та щасливі.
Svitlana Sushко. Фото ілюстративне.
