Закінчувалась літня сесія у заочників у філії нашого університету. Моє відрядження мало бути на два дні, але я встигла швиденько прийняти у студентів іспит(група була невеликою) і встигала повернутися того ж дня.
Колеги поверталися на власному авто, і мені «світило» містечко в машині.
По обіді ми вже їхали додому до міста. Була п’ятниця. Власник машини одразу попередив нас, що дорогою швиденько заїде на свою дачу щось забрати там. Якщо комусь не по дорозі, то він висадить на кінцевій зупинці міського автобуса. Виявилося, що дачний кооператив у нас спільний, навіть недалеко один від одного на грядках, у саду працюємо і відпочиваємо.
Звернувши на мою вулицю, інформатик вирішив підкинути спочатку мене, а потім забрати. Я погодилася: був час нарвати зелені, зібрати малинки, може навіть полити грядки та квіти.
Біля дачного будиночка я побачила нашу автівку. Чудово, чоловік тут. Я попрощалася з інформатиком і, відчинивши хвіртку, неквапом попрямувала до будиночка.
Сонечко вже не пришкварювало, навколо було яскраво від квітів та дзвінкої тиші. Вхідні двері були зачинені. Обійшла праворуч і постукала у вікно. Прислухалася. У оселі явно хтось був, чувся шурхіт і щось пересувалося.
Якщо чесно, я захвилювалася. Ще раз постукала у вікно, потім – у друге, чомусь не покликала чоловіка по імені, а просто вигукнула:
– Є хто живий? Гості приїхали.
Тиша. Раптом почула, як відчинилося вікно на кухні і щось гепнуло об землю. Чому в мене відключилося почуття страху? Я оббігла будинок з протилежного боку і побачила чоловіка(без деяких елементів одягу), який подавав руку у вікні якійсь жінці (теж з браком деяких важливих деталей гардеробу), щоб зістрибнути.
Далі все виглядало для мене, як у сповільненій кінозйомці. Добре, що захисне почуття гумору не залишило мене.
– Навіщо ж через вікно лізти, через двері хіба не зручніше вийти?
– …
– А я зраділа, що ти малину приїхав зібрати. І чай можна попити раз гості. Як вас звати, дівчино?
Чоловік дар мови втратив, стояв з витріщеними очима.
– Здивував ти мене, чоловіче. Класно придумав… на дачі моїх батьків, на природі, на чистому повітрі. І на готелі заощадив.
Про бійку якісь розбірка серйозніші я й не подумала. А раптом молодиця кинулося б на мене. Що їй втрачати? І на чиєму боці опинився б мій чоловік?
– Як все просто у тебе! Молодичку привіз на природу, а я ж лише на два дні я поїхала.
– Вибач, нечистий попутав.
– Ключі віддай від дачі і геть звідси! – Шипіла я, так як на верес не було сили.
Мені тоді було смішно почуватися актрисою в цій безглуздій ситуації. Серце вже потім прихопило. Відчуття бридке залишилося на все життя: в душу чоловік наплював, відразу перекресливши дев’ять років благополучного сімейного життя.
Сонце якесь неяскраве стало, і зелень з квітами зблікла, посіріла. Що ж, не я перша, не я остання у таку ситуацію потрапила. Моя роль «шиї», яка повертає голову, закінчувалася.
Я набрала номер інформатика-водія.
– Ви вже поїхали, Максиме Вікторовичу?
Ні, він був ще на дачі на моє щастя і обіцяв під’їхати за годину. Я сказала, що потім все поясню, наплела, звичайно, що машина у чоловіка не заводиться. Мені треба було терміново зайнятися фізичною працею, і я пішла рвати кріп, петрушку, цибулю. Та й дачний будиночок потрібно перевірити і вікно закрити.
Залишившись сама, я відчула всю гіркоту ситуації. Як скельце розбилося моє життя. Чи ще не все втрачено? І як донька має це все зрозуміти? До речі, його речі я одразу виставила за порвг квартири, як приїхала – хай до матусі їде чи до любці своєї.
Але все ж з’ясувалося, що я вмію пробачати. Чоловік довго просив пробачення, а я змінила гнів на милість десь за півроку.
Ми вирішили з ним поки що не розлучатися офіційно, пожити окремо. За цей час він хворів, свекруха була лежачою довгі два роки. І, як частенько буває, молода дівчина сама кинула його у скрутний момент.
Вибачила його гріх, але не забула. Все одно тріснута чашка – це не нова. Але треба жити далі.