Від часу їхнього розставання минуло уже 10 літ, та жодна із місцевих красунь так досі й не припала йому до серця. А ще ці весни! Аж дратувався іноді: краще б із зими та одразу в літо. Аби лиш без вишень, без цвіту, без тривожних спогадів

Сон тієї травневої ночі, наче навмисно, оминав Семена, хоч як не кликав хлопець його до себе. Щось заважало спати, насторожувало серце, і він, узявши радіоприймач, тихенько, аби не розбудити сусіда, вийшов із вагончика, що слугував для них, заробітчан, домівкою. Неподалік поодинокими вогниками світилося село, і він відчув гострий смуток. Усе тут, як у його рідному Вишневому: і хати, і садки, що навесні потопають у білому та блідо-рожевому цвіті.

Семен зрозумів причину свого неспокою: знову садки зацвіли, а з ними й спогади повернулися.

Багато весен тому, саме у травні, вперше наважився провести Тоню додому, а вона, котру хлопці називали поміж себе дикункою, дозволила йому поцiлунок… Мовчали тоді обоє. Це вже потім з’явилися слова. І мрії про те, що колись, такої ж вишневої пори, поєднають свої долі.

«Можете надіслати повідомлення для своїх близьких», — лунало з передавача. Близьких? Семен застив. Так-так, після тієї солов’їної ночі, сповненої вишневої заметілі, вона стала для нього дуже близькою, найближчою, найдорожчою за все на світі. Та відтоді як дівчина поїхала на навчання до столиці, їхні дороги розійшлися. Згодом вона вийшла заміж за міського хлопця та, переповідали, швидко розлучилася.

А що він? Від часу їхнього розставання минуло уже 10 літ, та жодна із місцевих красунь так досі й не припала йому до серця. А ще ці весни! Аж дратувався іноді: краще б із зими та одразу в літо. Аби лиш без вишень, без цвіту, без тривожних спогадів…

І тут несподівано почув із радіоприймача рідний голос, що стільки разів звучав у його снах: «Семене, навряд чи ти чуєш мене зараз… Але чомусь саме сьогодні мені так не вистачає тебе. Чи пам’ятаєш іще нашу мрію про вишневий цвіт, який мав вистелити нашу весільну доріжку? Коханий мій, я все пам’ятаю і чекаю тебе у нашій весні!».

Читайте також: Якось у свекрухи зник золотий браслет. І вона безапеляційно звинуватила… Валю. Казала, що та нічого, крім гною, в житті не бачила, ось і спокусилася. Невістка клялась, що не брала. Та свекруха заявила: такій в квартирі не місце! Валя тремтячими руками складала в стареньку валізу свої нехитрі речі. Вадим стояв біля вікна і в’яло мимрив: «Мам, ну досить!». Валя вийшла в коридор. Покликала чоловіка, подивилась йому в очі і сказала: «Ти ж знаєш, що це не я». Він промовчав

Чи не наснилося це йому? Ні, це була вона. Із села нічний вітерець приніс Семенові пахощі весняного саду. Він ухопив мобільник і почав рішуче натискати дрібненькі ґудзики клавіатури.

За матеріалами – Вербиченька.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!