Від обурення я аж підскочила. Накинула на плечі свою куртку і як було, у капцях домашніх по снігу – помчала до квартири сина свого. Невістка зустріла мене зі спокійним обличчям, а коли я влетіла в дім і почала їй вимовляти, так відреагувала ще більш дивно: “Як я така не хороша, то беріть його собі і не відпускайте. Покажіть. як треба бо я ради дати не можу і не маю вже бажання”.
Я все життя переймалась тим. аби сину моєму трапилась хороша дружина. Знаєте. коли у тебе одна єдина дитина з якою у тебе усі надії і сподівання пов’язані. то бажаєш їй тільки кращої долі.
Та й син у мене завжди був надто спокійним. Не раз я його захищала і в школі і в інституті пізніше. постояти за себе він не міг. то я мусила нагадати декому, що він у світі не один.
Чоловіка у мене не має. то я своєму Тарасу була і мамою і татом рідним. Вклала в нього і сили свої і сподівання і усе життя вибудувала так, аби дати йому усе найкраще.
так, власне, воно і сталось. Син отримав вищу освіту. скінчив інститут із червоним дипломом. Я його і на роботу хорошу у бухгалтерію нашого заводу влаштувала, тож у нас все було добре.
А потім він із студенткою, що практику у них проходила, познайомився. Мені Анна сподобалась одразу. така. знаєте, тиха , спокійна, мовчазна. Однак, у руках робота так і палає. Заходить у дім і ніби й не видно, що щось робить, а вже за хвилину скрізь порядок, смачно пахне із кухні і сама, мов ляля із картинки.
Після весілля вони жити у квартирі її бабусі хотіли. але ж я таки вмовила їх переїхати ближче до мене. та й район у нас хороший. школа одна із кращих у місті. тож і дітям тут добре буде в майбутньому і для молодих хороша транспортна розв’язка поруч.
За вісім років шлюбу у них уже двоє діток. От тільки з невісткою мені не надто пощастило, як виявилось згодом. Тиха і спокійна, після появи дітей вона змінилась повністю. Тепер їй було мало квартири їхньої і вона настоювала на тому, аби взяти кредит на більшу.
Та квартира то таке – їй робота мого сина не подобалась. Бачте, вона вже у себе на фірмі директор направлення, а він і досі бухгалтер там, де працював до того, як оженився.
Ми із нею мали багато неприємних розмов. Дійшло до того, що я вже й спілкувалась із нею на силу. Але останньою краплею стала оця ситуація із їжею.
Сина ж мого звільнили три місяці тому. Фірма їхня збанкрутувала і він залишився без роботи. Поки, ми нічого підходящого ще не знайшли, то він удома сидить, підшукує варіанти.
А це, приходить до мене раз по раз і все просить погодувати. Ну я раз погодую, вдруге, але вже коли на вечерю третій день поспіль прийшов, то в мене і запитання виникають. А син ледь не плаче. Виявилось, що дружина їсти тепер не готує і до магазину не ходить. Говорить. що піде і приготує тільки із того, на що він гроші дасть. Тиждень він повітрям дихає, замість того, аби нормально їсти.
Ох! Як я влетіла у квартиру, як почала її вимовляти, а та стоїть спокійна, мов і не трапилось нічого:
— Я не така, що роблю не так, то забирайте, мамо собі. Годуйте, одягайте із пенсії, а з мене вистачить. Ні сил, ні бажання уже на нього не має.
Я речі сина зібрала і в двері.
Що то за жінки такі пішли нині, що чоловіка не підтримати, ні зрозуміти не здатні? Одні папірці вперед очі.
Нічого, ми із ним жити будем добре. А от вона хай спробує одна із двома дітьми.
Головна картинка ілюстративна.
