fbpx
Історії з життя
Від свекрухи залишилася однокімнатна квартира з прописаним в ній Славіком, невеличка, мабуть, накопичена з величезними труднощами, сума грошей в кілька десятків тисяч гривень, і, власне, абсолютно непристосований до життя Славік, про якого Лариса обіцяла дбати

Свекруха моєї знайомої, Лариси, відійшла у засвіти зовсім недавно і досить несподівано, всі близькі пережили це дуже складно і ще не оговталися. Чомусь всім здавалося, що ця мила, душевна, затишна жінка буде жити вічно.

Свекруха завжди ставилася до Лариси, як до дочки.

Після весілля сина розміняла свою квартиру – допомогла молодій сім’ї вирішити житлове питання, сама залишилася з молодшим сином в однокімнатній – правда, великій, з коморою, але все ж. Багато разів виручала Ларису з дітьми – забрати, доглянути, посидіти на лікарняному. Онуки обожнювали її, і Лариса теж її щиро любила.

Єдине питання, в якому Лариса ніколи не могла зрозуміти свекруху – її ставлення до молодшого сина. Вона взагалі була дуже щирою і люблячою натурою, але любов до наймолодшого сина перейшла всі межі.

Старшого сина, який згодом став чоловіком Лариси, свекруха народила рано, в студентські роки, і він ріс, як багато дітей того часу, з ключем на шиї. Втім, без претензій – виріс веселим, самостійним, впевненим в собі. Запросто може і суп зварити, і дірку зашити, і пилосос полагодити, і косметичний ремонт в кімнаті зробити.
А потім, вже в досить зрілому віці, свекруха стала матір’ю Славіка.

Славік ріс хворобливим, і мати постійно тряслася за нього. Про жодні садки для Славіка не було й мови, в школу його до сьомого класу водили за руку. Уроки з ним теж доводилося робити, сидячи поруч – в науці Славік плавав. Мама покинула роботи і почала мити підлогу в найближчому офісі:

– Зате я о пів на сьому ранку вже вдома! – раділа вона. – Готую сніданок, буджу дитину, веду в школу! І весь день вільний! Він у мене взагалі довго не знав, що я працюю, думав, мама у нього – домогосподарка…

Про те, що йти на роботу доводилося в ночі, свекруха нікому не розповідала…

Загалом, Славік так і прожив за ручку з мамою. Мама годувала, вранці подавала шкарпетки і сорочки, збирала сумку на завтра, клала в кишеню хустинку. Мама завжди знала розклад уроків – спочатку в школі, потім в платному вузі, де Славік навчався чи на психолога, то чи на соціолога, чи то ще на щось таке ж малозрозуміле. У минулому році Славік заледве осилив програму, здав іспити, отримав диплом і … осів удома. Намагалися, звичайно, з мамою знайти роботу, та якось все не було гідної. Хоча кілька разів навіть кудись виходили, але, здається, навіть місяця не протрималися, пішли з якихось надуманих причин.

Загалом, так і жили з мамою, тихо і самотньо, на мамину пенсію і заробітки. Мати ніколи про гроші вголос не говорила, а Славік не питав.

Лариса дивилася на все це з долею скептицизму, але казати щось матері вважала, що не вправі. Та, мабуть, і нічого б не змінилося від Ларисин слів. А псувати стосунки із золотою свекрухою зовсім не хотілося…

А за три місяці до того, як свекрухи не стало, вона почала стала скаржитися на здоров’я, пішла по лікарях. За великим рахунком, проблеми почалися вже давно, але ходити на огляди було ніколи – онуки на руках, треба з садка забирати, та й Славко доучувався, іспити складав. Лікарі схопилися за голову – де ж ви, мовляв, жінко, раніше були, як же ви терпіли, чому до нас не йшли?

Загалом, остання стадія. Підхопилися, побігли, підключили всіх, кого можна – але, на жаль… Свекруха згасла, як свічка, буквально у Лариси на руках. Тільки дуже хвилювалася про Славіка. Благала, щоб не покидали, щоб доглянули, не дали хлопчикові скотитися у прірву. Лариса, ковтаючи сльози, обіцяла «не кидати» – а що ще говорити?

…Після прощання від свекрухи залишилася однокімнатна квартира з прописаним в ній Славіком, невеличка, мабуть, накопичена з величезними труднощами, сума грошей в кілька десятків тисяч гривень, і, власне, абсолютно непристосований до життя Славік, про якого Лариса обіцяла дбати.

Тільки ось як це зробити на практиці?

Славік абсолютно дитина. Митися його треба умовляти, переодягнутися – нагадувати, газ включати не вміє, щоб зварити собі сосиски – і мови нема… З грошима поводитися не уявляє як, мама навіть в магазинах розплачувалася завжди сама, Славіку з собою давала булочки і сік, грошей він ніколи і не просив… Той факт, що треба платити за квартиру, світло і телефон – для Славіка було мало не відкриттям. Або це гіперопіка винна, але невже можна однією надмірною опікою перетворити людину практично у вічну дитину?

Загалом, що тепер з ним робити, абсолютно незрозуміло. «Усиновити», забрати собі третьою дитиною? З’їхатися всім? Лариса якось не готова, закотивши рукави, братися за виховання дорослого вже, по ідеї, чоловіка. А кинути його напризволяще – пропаде…

По ідеї, треба його якось влаштовувати на роботу, але як і куди, Лариса й гадки немає, і взагалі вже сумнівається, що він зможе хоч десь працювати. Якийсь він не від світу цього. Як він вивчився, тепер для Лариси загадка.

Затарювати його раз на тиждень їжею, і нехай як хоче? Немитий, нечесаний, так і буде сидіти біля телевізора в чотирьох стінах? А раптом вляпається в якусь історію або компанію? Свекруха ж, хай земля їй буде пухом, за Ларисиними дітьми дивилася сумлінно, коли її просили.

Так, за великим рахунком, розмірковує Лариса, може матір, якщо не  сиділа б з онуками, то в лікарню пішла б вчасно – гляди, ще і пожила би…

Хто батько Славіка невідомо, єдині близькі йому люди – сім’я брата.

Як вчинити Ларисі?

За матеріалами – Aрка.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page