Мама і донька (частина 2)
Пригадую, що ватага дітей просто втікала від мене, коли я виходила до них, щоб просто побавитися в козаків-розбійників, чи піти на суниці, чи залізти в сусідський старезний сад…
Пам’ятаю, що бігла, падала, кликала їх, а вони гиготіли та так лопотіли ногами, що аж курява здіймалася. Я приходила додому брудна і в сльозах, а мати потім на мене сварилася і за подерті колготи чи порвані нові сандалики.
Це потім я зрозуміла, що діти не хотіли бавитися зі мною, щоб мама потім не приходила до їх матерів з претензіями.
– Вона сказала Петровій мамі, що та має віддати їй гроші за твою сукенку, бо він тебе висадив на яблуню, а ти там її порвала…
Петро й справді зі мною дружив, мій однокласник, який насмілювався мене й на яблука з собою брати, й по суниці на вигін.
Тоді я зрозуміла, чому Петрові не купили альбому з олівцями, про які він так мріяв. Ці гроші забрала моя мама!
Відтоді я перестала з ним бавитися, хоч він ще пробував зі мною гуляти, говорити! Я знайшла друзів в книжках – там моя мама нікому претензій пред’явити не могла.
Я гарно вчилася і вступила в інститут. Правда й тут мама наполягала аби я жила з старенькою татовою родичкою, але мені було все одно з ким, головне далі від них.
Навчання мені давалося легко, я ще й в хорі співала і відвідувала різні вистави, ходила в кіно. Я була така вільна, ви собі й не уявляєте! Просто літала від щастя!
А тоді мені зустрівся Ілля – добрий, розумний, вірний і відданий, найкращий у світі! Це було так природно, що ми злилися не лише душами.
Ці зустрічі були дуже короткі в гуртожитку, коли не було його сусідів. Додому я завжди приходила вчасно, бо не хотіла аби в тітоньки були неприємності, я знала добре свою маму.
Що щось відбувається я зрозуміла сама, почитала в бібліотеці і все йому розказала. Ілля обіцяв, що все буде добре і ми одружимося.
А тоді приїхала моя мама і все пішло коту під хвіст. Вона проводжала мене в інститут і з нього, випитувала у однокурсників хто міг зі мною таке зробити, говорила з викладачами.
Я просто вся палала, я не піднімала очей в коридорах, але я хотіла почути його голос і слова, що давай все кинемо і одружимося.
– Я не знав, що твоя мати така. Я не можу кинути інститут на третьому курсі і кудись втекти. Куди? В Сибір на бурову?
Це було найгірше – таке почути! Клявся, що заради мене – на кінець світу, а тут?
Мама торочила, що треба позбутися проблеми і я її позбулася, навіть не глянула хто це. Мама зробила всі папери, а я просто поставила підпис. Викинула з життя його, дитину, інститут і пішла заміж за Мирона.
Він виявився доволі приємним хлопцем, а оскільки я не чекала нічого надзвичайного, то з ним мені було добре. Не знаю чи на щастя чи ні, але він не міг мати дітей, це ми вияснили в лікарів. Він це сприйняв дуже болісно, але я сказала, що будемо один в одного – хіба ми не важливі?
Мати все чекала онуків! Сказала, що й в цьому я її розчарувала, я їй нічого не розповіла про Мирона.
Мені снилася дитина хіба в кошмарах і я нічого не говорила чоловікові про неї, я не знала взагалі хто це був.
Я уявляю, що у неї чи нього все добре і сподіваюся, він не знає, що його рідна мама так з ним вчинила. Тому я стараюся бути доброю до людей, хто його знає, може то моя донька чи син, а це онук або онучка!
Фото Ярослава Романюка.
