fbpx

Відколи я свою матір пам’ятаю, то вона завжди молодилася і завжди була в пошуку багатого чоловіка. І одного разу їй пощастило, хоч я так не думаю

Віктор був пихатим «новим українцем», якому пощастило розбагатіти і він одразу почав себе обкладати цяцьками багатого життя. Як моя мама на це повелася – я не знаю, але вона мріяла про таке життя змалку, але я їй всі карти поплутала, як вона любила мені казати.

Мене виховувала бабуся і дідусь, а мама влаштовувала особисте життя. Мені було десять, як вона того Віктора зустріла і зажила щасливо. До себе вона мене не забрала і добре, бо мені було добре з дідом і бабою.

Мама привела на світ ще двох дітей, Сніжану і Артема, і була певна, що вона вже так житиме до кінця життя, адже вона правильно вклалася в життя і підстелила собі соломки.

Я вивчилася, покохала і вийшла заміж. Наш первісток з’явився на світ передчасно і потрібні були великі кошти аби лікарі змогли йому допомогти.

Я кинулася до рідної матері, але вона мені відмовила:

– У Віктора фінансові труднощі, ми навіть цього року на курорт не їздили з дітьми, тому навіть не проси.

Але я пішла до свого вітчима і попросила під будь-які відсотки позику, бо гроші були потрібні негайно.

– Ні, мені женуть нову машину і я маю за неї розрахуватися. Нема у мене зайвих грошей.

Що ж, люди, яким я була не потрібна тільки підтвердили, що мені нема на кого опертися.

Допомогли трохи батьки Ігоря, мої дідусь з бабусею віддали заощадження і так ми змогли зробити все можливе і неможливе, щоб наш синочок ріс повноцінною дитиною.

Життя наше просто промайнуло перед очима, бо стільки всього в ньому було. Але тепер я можу певно сказати. що все було не дарма, бо у нас виріс дуже розумним син, який підняв почату нами справу і тепер ми дуже забезпечені люди. Він подарував нам найцінніше – онуків і певність в тому, що все у нього буде добре.

Цього річ мама нас запросила на свій ювілей – їй сімдесят п’ять років. Ресторан був розкішним, адже що-що, а це вона вміє.

Були й її діти, чоловік, кілька подруг і ми з чоловіком та сином.

Я трохи незручно почувалася. Бо з матір’ю не бачилася роки і могла лиш поговорити з нею по телефону, коли вітала з днем народження. А тут просто ціле свято.

Мені було не дуже затишно серед цих людей, які були моєю родиною, тому я посиділа годинку, а тоді почала збиратися.

– Ой, а ти чого так рано?, – заметушилася мати, – Я думала з тобою переговорити.

Вона відвела мене вбік і почала переказувати те, що я й так знала давно – Віктор прогорів і вони живуть на одну пенсію, діти їхні гризуться за будинок і вимагають аби його продати і гроші розділити на всіх, онуки живуть своїм життям.

– А ви маєте з Ігорем всі можливості аби нам з Віктором забезпечити гідну старість. Якби там не було, але в тому, що ти маєш зараз успіх, то є моя заслуга. Бо я тобі дала поштовх, не дала тобі подачку, хоч ти й просила, а дала стимул працювати. Тому ти мені завдячуєш своїм фінансовим успіхом.

– Мамо, я б могла сказати, що у нас фінансова скрута чи ми замовили машину і маємо розрахуватися. Але я тобі кажу прямо – я краще ці гроші віддам комусь, ніж дам вам.

Ми поїхали додому і мені ввесь вечір був неприємний осад від того святкування. Може, молодість не думає, де зустріне старість, але хіба це потім когось хвилює?

Я пішла в храм і помолилася вкотре за душі тих людей, які допомогли мені в скрутну хвилину і їм я б не пожаліла нічого, і підтримала б їх, як вони мене.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Відкрийте для себе унікальність життєвих історій, які розкажуть про життя у всіх його кольорах.

Ваша історія починається тут — приєднуйтеся до нашої спільноти!

You cannot copy content of this page