Відколи я заміж вийшла, то живу із чоловіком коло своєї свекрухи в селі у їхньому величезному будинку на двох господарів. Я хоч і в місті виросла, але навчилась і на городі поратись і біля худоби ходити. Всі ці роки ми зароблені важкою працею гроші на спільну купку складали, я щиро вважала ті гроші і своїми, бо ж працювала на рівні з усіма. Але те, що сталось минулої неділі відкрило мені очі і перекинуло життя із ніг на голову.
Я собі росла у міській квартирі під лампою і ніколи не думала, що жити буду в селі і стоятиму на городі під пекучим сонцем із сапою, або косою. Так, спочатку було важко з незвички, але я хотіла допомагати, мені подобалось бачити плоди своєї праці, тож за десять років шлюбу я всього навчилась.
Жили ми із Максимом у збудованому його батьками домі. Свекри життя поклали на те, аби звести дім-велетень на двох господарів. Вони ще з появи сина склали проект і на заробітки їздили заради того, аби наша сім’я мала гарні умови і всі ми були у купі.
Ми жили мирно і не було ніяких ніколи у нас ситуацій неприємних, адже мама мого чоловіка була жінкою мудрою, а я не мала наміру комусь щось доводити – тішилась дітьми, своїм садом і тим, що живу гарно.
Тримали ми всі ці роки дуже велику господарку: три корови, бики і свині. Я ще й бройлерів вирощувала, то мала покупців цілий рік, бо люди знали, що я їх доглядаю, як дітей і годую лиш натуральними харчами.
Звісно, коло всього того роботи було багато, але й віддача гарна. Ну і земля у нас своя, то чоловік і сват там працювали. Виручені гроші ми складали на купку і мене тішило те, що у нас за душею була дуже гарна копійка. Подобалось мені, що свати не тринькали та і були жадібними, тож і машину ми мали гарну, і техніку в домі хорошу, і одягнені були, і доглянуті усі.
Знаєте, я ж добре знала скільки у нас грошей є. Чомусь я собі наївна думала, що я така ж їхня власниця. як і всі інші. Але минулої неділі мені сказали таке, що я й досі не можу світ свій скласти до купи.
Приїхала ж до мене мама на гостину. Вона усі ці роки в місті живе і ось приїхала вона і бідкається, що вся сантехніка в домі зогнила і що потрібна заміна усьому – від кранів і до труб. Я добре знала, що ремонт останній у неї був ще коли дід мій живий був, то пообіцяла, що допоможу і дам 30 тисяч на ті витрати. Саме для цього мама і приїхала.
Ну от, мама їхати збирається, я підхожу до свекрухи кажу, що візьму із купки ті гроші, бо от така ситуація. Леле рідна, що то почалось. Свекруха, аж підскочила і сказала, що я права не маю звідти щось узяти, бо ті гроші наші, а не мої і не моєї мами.
— Позичу – так, але не просто так віддати. До чого тут наші гроші і квартира твоєї матері узагалі?
Знаєте, я ж так само як і всі кошу і ношу і вигрібаю і сапаю. Якщо порахувати, то бройлери мої втричі більше за рік приносять, я була впевнена, що можу допомогти мамі. а тут таке.
Розповіла чоловіку, так він на боці своєї матері повністю. Виявляється. що ми і мама моя, то два окремі світи. Допомогти він тещі може, але точно не на 30 тисяч.
Мама так і поїхала ні з чим, а в мене руки опустились. Знаєте, я ж усе бачила інакше, трудилась з задоволенням, а тепер виявилось. що то була лиш мною картинка намальована і все.
І як же мені тепер бути? Десять років життя у прірву. І, ніби й то не причина для розлучення, але й жити так як раніше я вже не можу.
Скажіть, може то я чогось не розумію і справді свекри і чоловік праві. Я не маю права мамі допомогти? От ви б відмовили невістці у такій ситуації?
То як же тепер бути?
