Відкривши двері Вероніка була ошелешена сценою. Повірити в те, що бачила вона не могла

Олексій і Вероніка одружилися в зовсім юному віці – йому виповнився двадцять один рік, а їй тільки-тільки стукнуло сімнадцять. Джерело

Дівчиною вона, звичайно, була навіженею, але саме її ця жвавість і привертала в ній хлопця. Життєрадісна, вічно на позитиві, Вероніка, немов промінчик світла осяювала його життя.

З районного центру парочка переїхала в місто, ближче до цивілізації. Обидва вони влаштувалися працювати на одне і те ж підприємство. Як то кажуть – і вдома разом і на роботі разом. Начебто і все між ними було, але відчував Олексій якусь напругу. Реальну її складову хлопець зрозуміти не міг, тому й думати про це не став. До пори до часу.

Так вони і жили – середньостатистичні чоловік і дружина, не більше не менше. Поки не сталося в їх невеликій сім’ї нещастя – при роботі на складі на Олексія впав важкий стелаж. Кома, невідомість, інвaлідність. Перeбитий хребет хоч і проoперували, але шансів, хоча б мінімальних, на те, що чоловік коли-небудь буде ходити, ніхто не давав.

Читайте також: ВИ ВІДЧУЄТЕ РЕЗУЛЬТАТИ ВЖЕ ПІСЛЯ ПЕРШОГО ЗАНЯТТЯ. ЧЕРЕЗ 5 ХВИЛИН ВІД БОЛЮ І ВТОМИ В НОГАХ НЕ ЛИШИЛОСЯ Й СЛІДУ

Олексій замкнувся в собі, а раніше завжди життєрадісна Вероніка замість того, щоб підтримати чоловіка, стала уникати його. Дійшло до того, що чоловік і жінка перестали розмовляти. А через місяць дружина вдома ночувала через день. І, нарешті, настав той день, коли дружина мовчки зібрала свої речі і пішла. А Олексій, підкотивши коляску до вікна, довго намагався підвестися і подивитися услід дружині. Не вийшло.

До чоловіка приставили соціального працівника – жінку похилого віку, яка купувала Олексію продукти, готувала і прибирала. Хоча він намагався по можливості все робити сам. Але незабаром Микитівна захворіла. Вона попросила Льошу дозволити на час її хвороби замість неї попрацювати її племінниці – Соні. А то платили занадто мало за лікарняний, а так начебто на роботі вона.

Соня виявилася милою дівчиною, що немов світиться зсередини. Вона нібито літала по дому, виконуючи рутинну роботу. І постійно щось наспівувала. А голос у дівчини був чудовий. На свій подив Олексій став ловити себе на думці, що задивляється на дівчину і постійно чекає її приходу. Але абсолютно чітко розумів, що йому нічого не світить. Ну кому потрібен інвaлід? Все життя тягнути на собі непосильну ношу?

А дівчина тим не менше продовжувала як ні в чому не бувало спілкуватися з хлопцем – не тільки з робочих питань, а так, про все на світі. А одного разу вона запропонувала Олексію прогулятися. На питання: “Як?” Вона весело відповіла: “З легкістю”. І дійсно – вона з якось дуже точно і легко закотила коляску в вантажний ліфт, скотила по пандусу і штовхала по тротуару. Прямо не дівчина, а отаман в спідниці. Це так Льошка думав про себе і посміхався, дивлячись на Соню. Як на нездійсненну мрію.

А ось Соня, виявляється, себе нездійсненною не рахувала. Одного разу, під час спільного перегляду кінофільму (а у них вже і таке практикувалося) дівчина раптом повернулася до Олексія і поцілyвала в губи. Чоловік, на секунду сторопівши, не відразу відповів їй. А потім відповів. Ох, як відповів. А в цей самий час колишня дружина Олексія, Вероніка, нагулявшись з іншим чоловіком, раптом згадала про колишнього чоловіка.

Згадала про його доброту, лагідность, душевність. Адже втікши від відповідальності за чоловіка-інвaліда жінка думала, що у неї все попереду. Що знайдеться ще в її житті чоловік – сильний, красивий і не убогий. Але ж ні, ніхто чомусь серйозно її не прийняв. Так, погралися і в кущі.

Втомившись, Вероніка вирішила повернутися до чоловіка. На деякий час. Відсидітися, так би мовити. Відкривши двері своїм ключем, Вероніка була ошелешена сценою – в залі за великим накритим столом сиділи гості. А на чолі столу – дівчина у весільній сукні, а в ролі нареченого – її колишній чоловік. Вона все зрозуміла. З гіркотою розвернувшись, вона назавжди пішла з такої знайомої квартири. А в самій квартирі ще довго лунали веселі крики “гірко”, співали пісні і звучав життєрадісний людський гомін. У цій квартирі відтепер оселилося щастя.

You cannot copy content of this page