Відносини з сестрою чоловіка у мене якось відразу не склалися. Три роки тому я прийшла в їхню сім’ю, і практично відразу прийшло відчуття, що мене ні в що не ставлять, не поважають. Я, як нова людина в їхній родині, намагалася допомагати на городі (у них приватний будинок), не завжди виходило (у мене великі проблеми зі здоров’ям), часто траплялися загострення, але я все ж старалась, як могла. До слова, я працюю в райраді, де вся родина прописана, тобто проблем адміністративного характеру у родини немає, я все вирішую на місці, навіть друзям їхнім допомагаю часто. Я думаю, це була моя «посильна допомога» сім’ї.
Чому я кажу, що мені «здавалося», що мене не прийняли. Тому що перші мої 2 роки спільного життя я прокидалася від дзвінків його сестер (у нього їх 2, є ще брат, всі старші за чоловіка) з проханнями, звозити кудись їх, до сімейного, в магазин, щоб він приїхав до них допоміг. Кожні вихідні якісь прохання. Хоча у сестри чоловіка є свій чоловік, троє дітей, батьки чоловіка живуть в сусідньому будинку, її батьки буквально через кілька зупинок.
Мені завжди здавалося трохи несправедливим, те, що мій чоловік підстрибує і біжить допомагати своїй сестрі, а мене «покидає». Я намагалася з ним розмовляти на цю тему, але у відповідь лише закиди і «тобі не зрозуміти, ти єдина дитина в сім’ї».
Так як я прийшла в їхню сім’ю, мені довелося прийняти їх сімейні традиції: на день народження вони завжди збираються і дарують один одному гроші, а на Новий рік і 8 березня – подарунки. В основному недорогі, я нічого проти цього не маю.
У них велика сім’я – крім його батьків – бабуся з дідусем, 2 сестри, брат, племінники в кількості 6 чоловік. І всім потрібно було щось дарувати. Якось не відразу, але я стала помічати, що його ця сама сестра ніколи мені нічого не дарує ні на Новий рік, ні на Дні народження … Ні мені, ні чоловікові. Вони одні з найбільш забезпечених в родині, всім щось дарували, а нам ні разу …
Хоча коли вона приходила до мене на роботу, я їй ніколи не відмовляла. Два роки тому я її буквально за руку по кабінетах водила без черг і записів. Усе необхідне вона за три дні зібрала, а не за місяць, але дякую не отримала.
Але «випала в осад» я від іншого. У лютому цього року мені призначили планове обстеження, адже саме в цей період моя недуга особливо дає про себе знати. Звичайно, вся рідня була в курсі. Ми зустрілися з сестрою чоловіка в аптеці недалеко від моєї роботи, де вона повідомила мені, що чекає четверту дитину, але навіть з горезвісної ввічливості не поцікавилась, як у мене справи.
А ввечері того ж дня, чоловік зателефонував мені з роботи і запитав, коли я буду на своїй роботі, його сестрі знадобилося зробити ксерокопії. Тобто вона, знаючи мій номер телефону, не подзвонила безпосередньо мені, а через нього. Я відповіла, що не знаю, у мене була відпустка, я на роботі не з’являюсь, проходила спеціалістів, здавала все необхідне. А єдине, що її цікавило, це ксерокопії. Тобто гроші на 4-ту дитину є, а на ксерокопії немає. Природно, я відмовила, не можу ж я їхати на роботу тільки тому, що комусь потрібен безкоштовний ксерокс.
Ми з нею зустрілися на Дні народження у старшого брата вже через кілька місяців. Ми трохи запізнилися, а коли зайшли, свято було в самому розпалі. Я привіталася з усіма, а вона була єдиною людиною, хто не привітався у відповідь. І коли ми сіли за стіл, вона демонстративно встала і вийшла на кухню.
Пройшло досить багато часу відтоді, як ми зустрілися біля аптеки, але мене досі цікавить одне питання: вона дійсно образилася на те, що я тоді не покинула все і не поїхала через все місто робити їй ці ксерокопії?
Я, до речі, теж на неї у великій образі через те, що сталося. Наступного разу, коли їй знову знадобитися моя допомога, я, мабуть, їй відмовлю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
