Від березні я нажаль залишилась без роботи. Знаходжу підробітки не без цього, але колишньої зарплатні я звісно не отримую. А от мій чоловік навпаки – нарешті влаштувався на пристойну роботу і заробляє навіть більше, ніж заробляла я до усього цього.
Ми з Дмитром майже десять років як у шлюбі. Маємо двох діток, живемо як усі. Не скажу, що жили ми заможно хоч колись. Від зарплатні, до зарплатні тягнулись, але без боргів. Одягнені, ситі, навіть на море їздили щороку. І все це моїм коштом.
Якось так склалось, що мій чоловік усе ніяк не міг знайти хорошу роботу. То начальство у нього не надто хороше, то зарплатня маленька, або умови праці не підходящі, чи колектив “не такий”. Усі ці роки ми жили за мою зарплатню бухгалтера. Не скажу, що вона у мене надто велика, але більше середньої. От на мої п’ятнадцять тисяч і жили учотирьох.
З початком усього цього я залишилась без роботи. Перші кілька місяців ще протягли на те, що було відкладено, та й підзаробляла я, але навіть підробітки які я брала ніяк не могли зрівнятись з тією сумою, яку отримувала раніше. Звісно, хороший бухгалтер без роботи не залишиться, але в нинішній ситуації навіть такі спеціалісти як я мусять кілька місяців роботу шукати.
Мій же Дмитро влаштувався нарешті на роботу водієм фури – далекобійником. Перша ж зарплатня мого чоловіка нас порадувала. Я нарешті видихнула з полегшенням, подумала, наївна, що часи тотальної економії нарешті скінчились. Як же я помилялась.
— Віднині, – сказав чоловік повернувшись одного дня, – Ми з тобою ділитимемо усі витрати порівну. Чому я повинен тягти усе сам? Ти здорова молода жінка. А так у тебе стимул буде роботу швидше знайти.
Я стояла і вражено кліпала очима. Я годувала, одягала його усі ці роки, а він у скрутну хвилину вчинив зі мною от так? Повірити в це було дуже важко, але те, як чоловік демонстративно відрахував мені всього кілька купюр зі своєї зарплатні, швидко дало зрозуміти – він не жартує.
Так, я знайшла роботу, я знову можу заробляти гроші і ситуація стабілізувалась, але чоловік і досі “свої” гроші тримає окремо. Смішно, але, навіть чек із магазину у якому всього 20 гривень він ділить на два.
Подруга крутить біля скроні пальцем і каже, що розлучившись я буду отримувати від чоловіка значно більше допомоги ніж зараз. Мама ж каже, що вони з татом так усе прожили і в роздільному бюджеті немає нічого поганого.
А от мені прикро. Я усі роки шлюбу щиро співчувала чоловіку, допомагала у важкі часи. Жодного разу, я навіть не заїкнулась про те, що саме я є “годувальником”, а не він. А коли мені знадобилась допомога, то почула геть не те, на що сподівалась.
Не знаю, чи варто з ним жити разом далі.
Людмила Т.
Головна картинка ілюстративна.