fbpx

Відтоді після школи я забирала Іванка до себе. Він їв, робив уроки і грався з моїм сином. О пів на дев’яту я відводила його додому. Кілька разів мусила чекати під під’їздом його тата. Людмила не мала бажання впускати в квартиру. Одного такого разу я не витримала і все ж поставила питання його тату

На 9-й день народження мого сина, я разом із ним та його друзями вирушила у кіно, потім ми їли піцу, а потім вони всі залишилися у нас ночувати. Дорогою додому з піцерії діти обговорювали, який у них був чудовий вечір, і дякували мені, дехто запевняв, що їхні батьки ніколи не проводили з ними так багато часу.

Особливо шкода було дивитись на однокласника сина. Наскільки я знала, у Іванка не було мами. З першого класу, коли він прийшов до нас у школу, я жодного разу не бачила поруч з ним когось дорослого. Казали, що тато живе з якоюсь жінкою поруч зі школою і малий сам ходить на уроки і додому.

Не скажу, що того дня приділяла йому більше уваги, але все ж порозмовляла з ним на одинці. Він розповідав про свій новий дім про татову роботу, а ще про тітоньку з якою він вчить уроки. Розпитуючи я зрозуміла, що його до себе пускає консьєрж одного з під’їздів.

— Тато додому пізно повертається, а ключі мені довіряти не хочуть. Тітка Люда теж пізно приходить, от я їх і чекаю.

Відтоді після школи я забирала Іванка до себе. Він їв, робив уроки і грався з моїм сином. О пів на дев’яту я відводила його додому. Кілька разів мусила чекати під під’їздом його тата. Людмила не мала бажання впускати в квартиру. Одного такого разу я не витримала:

— Я не знаю, як правильно це озвучити. Але може нехай Іван у мене поки поживе. Я нічого проти не маю, з моїм сином він ладнає гарно.

Батько хлопчика сприйняв новину спокійно. Виніс його речі і віддав мені документи:

— Я б не погодився, але ми будемо ремонт робити. Поки хай у вас побуде.

Іван ніколи не був мені рідним сином, але він моя дитина. Його тато приймав участь у житті сина, але жив він завжди у мене. Разом з моїм Сашком вони виросли. Нерозлийвода. Кращого брата годі й уявити.І от що цікаво: Мій син мав непростий характер у перехідний період і я не уявляю, як би впоралась, якби не Іван.

Він виріс розважливою і дуже мудрою людиною. Разом з сином вони закінчили медичне, працюють в одній клініці. Я вже вп’яте бабуся і це поки все Іванові діти. Сашко все наречену до душі обрати не може.

Чужих дітей не буває. Усе моє життя доводить це.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page