.Вона була одружена з Михайлом ось уже два роки і жодного разу не було такого, щоб він не прийшов додому ночувати. Вона дивилася у вікно, сподіваючись побачити у темряві його силует. Прислухалася до кожного шороху, бажаючи почути звук знайомих кроків.
Ледве дочекавшись ранку, вона насамперед зателефонувала найкращій подрузі Ларисі і вихлюпнула всю гіркоту нічного очікування.
— Нікуди він не дінеться. Прийде додому. Точно застряг десь зі своїми друзями, – заспокоювала подругу Лариса.
Але Віка не заспокоювалася, передчуття невірності охопило її уяву. Їй вже здавалося, що серце от-от вистрибне, коли вона побачила на порозі свого чоловіка. Він недбало роззувся і зайшов на кухню. Сів на табурет і мовчки спустошив склянку води.
— Ти де був? — Зі нерозумінням в голосі запитала Віка, чекаючи, що Михайло почне виправдовуватися. Вона вже намалювала собі картину, як почне з’ясовувати стосунки, грюкне дверима, піде і повернеться додому, так само як він під ранок.
— У іншої жінки, — відповів він і спокійно зробив ще ковток.
У Віки сильно задзвеніло у вухах. Їй навіть довелося притулитися до стіни, щоб не впасти. Раптом перед очима почали з’являтися незрозумілі картини. Було таке відчуття, ніби у старій церкві почали падати зі стін ікони. Виявилося, що їхнє кохання було ілюзією.
В кухні запанувала мовчанка, скільки вона триватиме Віка не знала. Не очікуючи сама від себе жінка запитала: «Як її звати?»
— Євгенія, — коротко відповів Михайло.
— І що тепер? – тихо спитала Віка.
— Я кохаю її, — була коротка відповідь.
Після Михайло намагався пояснити, як зважив у двох чашах свої почуття і зрозумів, що її чаша важча.
Більше не було чого чекати. То було не з’ясування стосунків. То було падіння зірок на землю. Віка не встигла загадати бажання. Вона просто пішла.
Життя все розставило на свої місця. Михайло одружився з Євгенією. Віка вийшла заміж та поїхала з країни. Вона часто згадувала його і вже давним-давно вибачила. Він же невпинно думав про неї, навіть коли втратив надію її побачити.
Оlena Реrshyna.
Фото ілюстративне.
