fbpx

Віктор винить мене в тому, що я його родину зруйнувала, але бачить Бог, він мені подобався більше, коли був одруженим!

Віктор винить мене в тому, що я його родину зруйнувала, але бачить Бог, він мені подобався більше, коли був одруженим! Та я тільки за те була аби він і далі жив з дружиною, бо мені його постійні претензії та вимоги вже дуже допекли.

Мені сорок два роки, а Віктору двадцять вісім і ще два роки тому він був одруженим з гарною дівчиною та мав дитину. Знаєте, коли ти молода вдова, то увага чоловіча не рідкість, а, коли ти багата вдова, то ти сама можеш вибирати собі чоловіка. Віктор не відходив від мене цілий вечір на святкуванні нашої фірми, засипав компліментами і так палко дивився, що я й піддалася. Думала, що це буде випадкове побачення і все. Але чоловік мене здивував і я вирішила продовжити.

Мене не цікавило чим він займається і чи є у нього хтось, бо у мене поза ним ціле життя, у мене є мої хобі, мої справи, мої подруги, мої діти…

І час від часу я бачилася з Віктором. Його відсутність чи присутність ніяк на мене особливо не впливали.

І ось одного дня він прийшов сяючий, мов нова копійка:

– Людмило, дружина все знає і пішла від мене, тепер ми можемо зустрічатися кожен день!

– Ти був одруженим, я й не помітила, – я щиро здивувалася.

– Так, але ти не переживай, у мене своя квартира, дружина з дитиною у матері, так що ти можеш приходити до мене.

Я пішла туди просто з цікавості якось серед місяця, на столі стояли продукти і Віктор пробував готувати:

– Допоможи мені, – сказав він, кинувши погляд на стіл.

– Любчику, у мене манікюр коштує більше, ніж цей суповий набір, – відказала я і далі роздивлялася його «хороми».

Такий собі ремонт, всюди пилюка, вікна заляпані, як і плитка на кухні. Звичайно, що я не погодилася продовжувати в такій атмосфері зустріч і поїхала додому, бо, бачте, Віктор образився!

– Я старався для тебе, а ти нічого не цінуєш! Ти зарозуміла і знаєш лише своє! Через тебе я втратив родину. бо люблю тебе. А ти так зі мною поводишся!

– Слухай. Я не просила цього всього, – відповіла я спокійно і пішла, бо я не маю сил вислуховувати це все.

Ну, розумієте, хоч би була якась основа під таку поведінку, а то такий собі хлопчина, трохи красивіший, красномовний і вільний, то я маю заради нього втратити свою свободу і смажити йому котлети на його заляпаній кухні?

Ну, може, для його жінки це було вершиною мрій. Але мені цього зовсім не треба. І молодого офіційного чоловіка мені теж не треба і справа не в любові, а в грошах, я не планую ними ні з ким ділитися. А то прийдеться ще на нього витрачатися, а там будуть замашки і на гарну машину, дорогий відпочинок і ще купу всього іншого.

Віктор прийшов миритися з букетом квітів, який він вважав просто неперевершеним, бо на нього пішло пів зарплати, але для мене це нічого не вартує і я вже реально бачу, що цей чоловік ні на що не пригодиться мені, а судячи з його емоційності, він думає, що я перед ним завинила. Мені це вже обридло і я дала йому відкоша. Хай собі робить, що хоче, а у мене своє життя, де йому ніколи й не було місця.

Він щось лементував, що його дружина вийшла заміж, що його дитина називає батьком іншого чоловіка і все це через мене.

– Ні, любий, це все через твої дії. Ти не цінував те, що мав і тепер втратив. А висновків правильних не робиш.

Я вже й сама жалкую, що з тобою зв’язалася, – відповіла я і попросила охорону його більше до мене не пускати.

Дуже не люблю такі закінчення, але вони чомусь зі мною часто трапляються. Цікаво чому?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page