Що цікаво, що Вікторія й сама себе не щадила, намагалася видаватися скромною й самокритичною. Ці риси вона почала плекати в собі ще зі шкільної парти, особливо після похвали класної керівнички.
Дівчинка не звернула увагу, що з того моменту, як вона вперше сказала: ось тут я помилилась, тут я поспішила, ставлення однокласників до неї змінилось, мовляв, якщо одна із кращих учениць так часто помиляється, то на її допомогу не варто надіятись. Та Віку в самобичуванні вже годі було зупинити. «Яка ж я неуважна з вулиці Вантажної, ото я недотепа» – чули вже однокурсники в університеті, де Вікторія навчалася на факультеті іноземних мов.
Навчання навчанням, а як же особисте життя майбутньої вчительки? Її хлопець часто чув: «я не дам собі ради з тими учнями», «3K(Kinder, Küche, Kirche) – формула не моя», і майбутнього з нею не бачив. Інший не зважав на занижену самооцінку дівчини, і готовий був іти з нею під вінець, але батьки були проти, мовляв, не з нашого він кола.
Ще б пак, тато – начальник, мама – бухгалтер, а донька хоче із простим робітником жити. Можливо, побачивши, що Вікторія при надії, вони не були б такі категоричні, але хлопець, зрозумівши, настільки він небажаний у цій родині, кудись виїхав і більше не давався чути.
Коли підріс синочок Лук’янчик, Віка віддала його в дитсадок і влаштувалася на роботу в далеку сільську школу. Та праця не приносила їй ніякої радості, дошкуляли малолітні бешкетники, критикувала дирекція та інспектори. Вікторія змінювала школу за школою, але в кожному колективі її очікувало те ж саме. Вона ніби запрограмувала себе на невдачі.
Аж в останній школі їй пощастило з кількома учнями, вони зайняли перші місця на районній шкільній олімпіаді, потім стали призерами обласної. Вікторія Ігорівна показала такий майстер-клас відкритого уроку, що їй навіть запропонували взяти участь у конкурсі «Учитель року». Але Віка відмовилася. Проте це був гарний старт для перемін.
У лихі 90-ті, коли вчительство страждало від затримання заробітної плати, Вікторія Ігорівна настільки піднялася в фінансовому плані, що позичала гроші колегам, ставила в банк на депозит. Що це було? Репетиторство!
Побачивши успіхи молодої вчительки, працівники успішних підприємств не жаліли коштів для своїх дітей, щоб підтягнули їх з англійської. Школа також не ставала на заваді успішному зароблянню грошей: за дві атестації – вища категорія, а це як- не-як, надбавка, і, головне, моральне задоволення, що учні тягнуться до неї, дівчатка хочуть бути схожими, колеги поважають.
Час від часу за спиною Вікторії злі язики плели розмови про стосунки її тата з коханкою, про те, що й мама собі дозволяє фліртувати на зло чоловікові, про саму Віку, що зустрічається з одруженим. Та ці обмови швидко стихли, бо вже не мали достовірного першоджерела.
Відколи жінка перестала скаржитись на всіх і нарікати, наговорювати на себе й критикувати, з’явилися нові інтереси: писати резюме, шукаючи підзаробітку. Їй пощастило стати перекладачем для британської делегації, згодом її запросили відвідати Лондон. Вона повернулася звідти не тільки з новими враженнями, але й з бойфрендом.
Навчена гірким досвідом «по секрету всьому світу», Віка про свої успіхи скромно мовчала, про свої досягнення розповідала тільки на співбесіді. Зараз Вікторія Ігорівна живе у великому місті. Надіюся, що в неї все добре.
