fbpx
Історії з життя
Він бачив не раз, що Іра часто використовує Катю як прислугу, але не хотів цього бачити. Переконував себе, що Катя одинока і їй просто легше зайняти Ірі чергу в ЖЕО чи купити продукти. Чи посидіти з Сергійком поки вони побудуть разом

“Не завжди сестра сестрі приносить радість, іноді й горе” (Олександра Девіль).

– Уявляєш, зі мною Катя не розмовляє!, – в голосі Ірини більше здивування, ніж обурення.

– І чого б це, – іронізує чоловік, шукаючи навушники.

– Я сама не знаю! Нічого поганого їй ніколи не робила, з садочка дружимо і на тобі, – починає теревенити Іра, але Іван її вже не чує, хоч хитає в такт головою.

Він не хоче це чути. Не хоче. Цю постійну балачку про кого, що та як. Про інших чоловіків, які багато заробляють, про подруг, які мають нові шуби чи прикраси. Про подорожі, в яких вони не були.

– Чим? Чим я гірша? Чому я маю брехати, що ми цього року їдемо в Болгарію? Що витратили всі гроші на вступ малого в університет і тому я в минулорічних чоботах?

За ці роки він навчився мовчати і не реагувати. А колись так радів, що Іринка така щебетушка, не те, що він – спокійний, мовчазний. Вона питала його про щось, за нього відповідала і тішилася цьому неймовірно. Де б іще він найшов таку дівчину? Та й гарна Іринка була. А тепер заздрість її просто виїдає. Особливо йому неприємно через Катю. Стільки років дружили, він звик, що вона поруч – бавить їхнього сина, поки Іра в магазині, разом готують на застілля, разом ходять по магазинах, в кіно. Рідні сестри не такі близькі. І подобається йому Катеринина чуйність, доброта, її почуття гумору і відношення до життя, подій.

Він бачив не раз, що Іра часто використовує Катю як прислугу, але не хотів цього бачити. Переконував себе, що Катя одинока і їй просто легше зайняти Ірі чергу в ЖЕО чи купити продукти. Чи посидіти з Сергійком поки вони побудуть разом. Він приносив їй за це квіти чи вино і казав, що вона їхня рятівниця. Катя шарілася.

Проте, з кожним разом, Іринка все більше і більше обговорювала Катеринине життя в досить неприємних формах. Вона розказувала, що та самотня, бо занадто «розумна» – начиталася книг про кохання і надумала, що й вона того варта.

– А що на ній є? Та нічого! Навіть, не знаю, як на неї повівся Юрко, наш бригадир. Бігав за нею, роботу легшу давав, відгули. А вона ніяк. Я їй кажу, ти перестань випендрюватися. Хто на тебе подивиться? І так ні фігури, ні постави, волосся в пучок.

Це повторювалося в різних варіаціях багато років. При ній була як подруга, а позаочі.

Іван не вмішувався. Не хотів говорити Каті, що її допомогу приймають за звичне і абсолютно не цінують. Не хотів, щоб вона йшла з його життя. Коли він зрозумів, що кохає цю жінку? Не знає. Можливо, тоді, коли почав розуміти, що не поважає Іру? Саме так, не поважає. Не поважає матір свого сина. Піти до Каті він не міг, бо знав, що вона віддана подруга. Та й залишити сина на матір? Щоб вона вклала в цю маленьку душу, як би виховала його? Він мовчав.

– Це все Світлана винна. Я впевнена! Або Марта? Ні, Роксолана. Хтось з них. Ну і що? Що я такого сказала? Ну розказала, що Катя була з Юрком. Ми ж дорослі люди. Що у неї в хаті вічно сморід від котів. Що вона сама смердить. Що їй ця зачіска не личить. Що з її фігурою такий одяг не носять. Хіба я збрехала?

Її голос прориває заслону навушників і дзвенить, і ріже, і кидає в дрож. Іван встає з крісла і йде. Вдихає запах весни, такий свіжий, такий бажаний. Ноги несуть звичним маршрутом до вікон її квартири. У неї світиться, он кіт на підвіконнику…

– Іване, щось сталося?- чує її голос.

– Ні, просто гуляю, – бреше він.

– Я б запросила, але ти знаєш, не хочу неприємностей від Іри.

– А я хочу, – дуже тихо каже він і дивиться на неї.

Вона закриває обличчя руками і плаче, плаче від радості.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

 

You cannot copy content of this page