Анастасія Павлівна та Євген Васильович – люди вже немолоді, обом трохи за 60 років. У них дві дорослі дочки і молодший син, якому на даний момент 17 з хвостом років. Запитайте, як таке може бути? У житті всяке трапляється.
13 років тому дядько Женя отримав листа від свого троюрідного молодшого брата, який відбував покарання. Я точно не знаю, що там з ним сталося, але дали йому пристойно, близько 10 років. Суть справи в іншому.
Дружина цього брата, на жаль, пішла з життя. І залишився син, якому на той момент було близько 4 років. Так ось цей брат слізно благав Євгена забрати дитину до себе поки він не звільниться. А коли вийде, обіцяв обов’язково забрати сина.
Для мого дядька це прохання, звичайно, стало більш ніж несподіваним. З одного боку він ніколи не був близький з цим родичем, поняття не мав хто була його дружина і взагалі не знав, що у нього був син. Але з іншого боку Євген Васильович розумів, що десь є дитина, яка залишилася без мами і тата і тепер проведе своє дитинство, а, може, і юність в дитячому будинку.
Подружжя довго думало, зважувало всі за і проти, але в підсумку вирішили забрати хлопчика собі. Тим більше у них було дві дочки, а тут ніби як хлопець. Можуть виховати його гарною людиною.
Не знаю, як там проходила процедура взяття дитини під опіку, але приблизно через три місяці Петрик вже жив в їхній родині.
Треба сказати, дитина спочатку була дуже незвична. Міг вночі з ліжка злізти і під ним спати. Не уявляю, що він пережив.
Але поступово любов, доброта і турбота витягли дитину з панцира і малюк ожив. Став спілкуватися, гратись.
Пам’ятаю наша сім’я приїжджала до них у гості, ми привезли залізницю іграшкову. Так Петрусь навіть нам вірш розповів за це. Дуже добрий, ніжний хлопчик. Швидко став Настю мамою, а Євгенія Васильовича татом називати, видно, що йому хотілося сім’ї і любові.
Петька виявився тямущою дитиною, все вбирав, як губка. У школі був відмінником, старостою, батьки не натішились. Своїх дівчаток вони, звичайно, теж любили і не менше.
До хлопчика всі прив’язалися. Єдине, я помічала, що старша сестра не надто Петю любить, таке відчуття, що ревнувала до батьків і сильно. Складалося враження, що вони ніби як за Петю в більшій відповідальності. Зрозуміло, дівчата то вже дорослі були, а тут малюк, звичайно, чоловік і жінка більше часу приділяли йому. І в музичну школу водили, і на бокс віддали, і шахами тато з ним займався.
Коли Петі було 13, його батьки намагалися дізнатися, як там його батько. Не тому, що хотіли віддати, навпаки, вони цього не хотіли. Для них Петя став таким рідним, навіть і подумати не могли його віддати. Виявилося, що той звільнився достроково близько 3 років тому, але так і не з’явився.
Після цієї звістки подружжя вирішило оформити повноцінне усиновлення Петі. Старша дочка, коли про це дізналася влаштувала сцену, та й молодша їй підігравала. Мабуть, тоді вже зрозуміли, що якщо Петя офіційно син, то й спадщина потрібно буде ділити з ним.
В принципі, так воно і сталося.
Євген Васильович, на жаль, сильно занедужав і вирішив, що саме час написати заповіт, щоб діти потім не мали негараздів. Те ж саме зробила і дружина Анастасія Павлівна. І по доброті душевній оголосили дітям своє рішення.
Що тут почалося. Рідні діти, як совість втратили. Дізнавшись про зміст заповіту, сестри поставили умову: або батьки переписують заповіт, або ті йдуть до суду і будуть відстоювати там свою “власність”.
Зажадали виключити Петю з заповіту, мовляв він не рідний, як ви могли йому щось залишити, він чужий, а ми свої. Батьки, звичайно, були злегка не готові до такого. Вони не очікували від своїх дочок такого ставлення до позиції Петі в сім’ї. Ніби як сестри прихильно до нього ставилися. Але, як виявилося, тільки зовні.
А спадок, треба сказати, не маленький. Хороший котедж в 70 км від столиці, дві квартири, в одній з яких, до речі живе молодша сестра, старша влаштувалася в квартирі чоловіка. Людина він не бідна і вона ні в чому не має потреби. Але, мабуть, пішла на принцип.
Далі, три машини – одна з яких лексус, правда, не новий. Ну і грошові накопичення пристойні.
Наскільки я знаю, Анастасія та Євген теж встали в позу і сказали, що нічого переписувати не будуть. Петька їх син, вони його виростили і йому покладено не менше, ніж дочкам.
На що дівчата заявили, що припиняють будь-яке спілкування з ними і нічим допомагати не будуть, поки батьки не викреслять Петра з заповіту. Це ще більше підкосило Євгена Васильовича, але поки він тримається.
Знаю, що дуже любить сина і не може залишити його без нічого. Сестри ж оголосили батькам, що уже після того, як їх не стано будуть оскаржувати кожну копієчку і слово в заповіті.
Петя дуже любить своїх прийомних батьків, сподіваюся у них все буде добре, а дядько Женя незважаючи ні на які очікування і слова доньок, прожеве ще дуже довго.
Головна картинка – pexels.
